Інфекційні хвороби Понеділок, 10.12.2018, 20:48
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

Гостре захворювання, яке спричиняється внаслідок паразитування в організмі людини нематод трихінел (Trichinella spiralis) (рис. 17).

Збудник — дуже дрібна, ледве помітна неозброєним оком нематода з тонким головним кінцем. Самиці досягають 3—4 мм завдовжки, самці 1,4—1,6 мм. Самиця паразита живородюча і вже через 3 дні після запліднення виділяє живих личинок. Дорослі трихінели паразитують у кишечнику щурів, свиней, диких кабанів, ведмедів та ін., личинки перебувають у м’язах цих тварин.

Основними носіями трихінел є щури (вони заражаються, пожираючи один одного) та свині, які охоче поїдають здохлих щурів. Людина заражається трихінельозом, коли споживає м’ясо свиней, в якому знаходяться інцистовані живі личинки паразита. Потрапляючи в шлунок, капсула цисти, в якій перебувають личинки, розчиняється, личинки звільняються, проникають у тонкі кишки і за 2 доби стають статевозрілими. Після запліднення самці гинуть, самиці занурюються у кишкові ворсинки і через 6— 7 днів починають родити велику кількість личинок. Кожна самиця може перебувати в кишковій стінці протягом 1,5—2 місяців і за цей час може виділити по 2 тис. личинок. Останні дуже дрібні (80 — 120 X 5 — 6u) і відразу після народження проникають у лімфатичні судини стінки кишок і далі — в кров, звідки розносяться по всьому організму. Особливо часто потрапляють личинки в поперечносмугасту мускулатуру, у сарколему м’язових волоконець, де розвиваються далі. Найчастіше уражуються ніжки діафрагми, жувальні й окорухові м’язи в місці переходу їх в сухожилля, м’язи гортані, язика та межреберні м’язи.

Трихінели глікогенофільні і тому частіше паразитують у тих м’язах, які найбільше працюють і в яких є найбільший запас глікогену. Личинки трихінел потрапляють у великій кількості і в серцевий м’яз, але тут через відсутність сарколеми вони не розвиваються і гинуть (В. А. Калюс).

Продукти розпаду трихінел діють сенсибілізуюче. Перебування трихінел у м’язовій тканині призводить її до розпаду. Продукти розпаду останньої також діють сенсибілізуюче, тому в організмі під час хвороби виникає алергічна реакція до продуктів розпаду трихінел і тканин.

Через 2—3 тижні перебування в м’язах личинки, які вже досить підросли, спочатку згинаються вдвоє, а потім закручуються спірально. Навколо личинки утворюється сполучнотканинна капсула, яка має овальну форму. В капсулі з часом поступово відкладається вапно. Звапнілі капсули набирають вигляду дрібних вузликів (біля І мм) сірого кольору. Личинки в капсулах можуть жити довго, навіть до 25 років, проте здебільшого через якийсь час і вони звапнюються або гинуть ще до свого звапніння.

Трихінели іноді осідають не тільки в м’язовій тканині, а й у інших органах: м’язових шарах кишечника, серозних оболонках, легенях тощо.

Перші прояви хвороби збігаються з періодом проникнення новонароджених трихінел у кров’яне русло. В тяжких випадках це буває через 6—7 днів після зараження (інкубаційний період), проте частіше спостерігається через 20 днів і більше. Початок захворювання здебільшого поступовий. Хворі скаржаться на головний біль, безсоння; виникають (правда, не завжди) шлунково-кишкові розлади: пронос, нудота, біль у животі, блювання. Підвищується температура. У тяжких випадках гарячка виникає вже на 2—3-й день, проте частіше спочатку температура буває субфебрильною і тільки з другого тижня стає інтенсивнішою. Гарячкова крива при трихінельозі — здебільшого неправильного типу. Гарячка триває від 10—12 днів до 4—7 тижнів. Часто хворі сильно потіють. Одночасно з’являються типові для трихінельозу ознаки.

По-перше, це очні симптоми: набряки повік, кон’юнктивіт та хемоз (набряк кон’юнктиви очних яблук). Одночасно набрякає обличчя. На думку В. А. Калюса, ці набряки є наслідком алергічної реакції на трихінельозний антиген. Тривалість набряків коливається від 5—6 днів до 9 місяців.

По-друге, виникають болі у м’язах рук, ніг, діафрагмальних, жувальних та м’язах язика. Хворі скаржаться на біль при ковтанні, диханні, при рухах очима. Нерідко м’язи набрякають і твердішають. Можуть виникнути мускульні контрактури великих суглобів. Нерідко не буває колінного рефлексу, що, зумовлюється не тільки набряклістю уражених трихінелами м’язів, а й ураженням нервової системи.

При інтенсивному ураженні діафрагми та міжреберних м’язів можуть відбутись тяжкі розлади дихання, яке стає частим та поверхневим. При ураженні м’язів обличчя, язика та жувальних м’язів обличчя набирає маскоподібного вигляду, відкривання рота утруднене, язик не висовується. Ураження м’язів гортані спричиняє дисфонію, мова стає скандованою. Можуть виникати аспіраційні пневмонії, до цього іноді приєднуються розлади ковтальних м’язів.

Третьою типовою ознакою трихінельозу, яка виникає вже на 2—3-й день хвороби, є стійка гііпереозинофілія. Кількість еозино-філів у крові коливається від 8—10 до 80% і вище, найчастіше буває 20—30%. Кількість еозинофілів не перебуває в певній залежності від тяжкості хвороби. В легких випадках може спостерігатись значна еозинофілів і, навпаки, в тяжких — її може навіть не бути.

Кількість лейкоцитів при трихінельозі звичайно збільшена, однак можуть спостерігатись нормолейкоцитоз і навіть лейкопенія.


Іноді бувають уртикарний, еритематозний і навіть розеолоподібний висипи. Селезінка нерідко збільшується, внаслідок чого дане захворювання стає подібним до черевного тифу. Крім того, при трихінельозі може спостерігатись позитивна сироваткова реакція Відаля з черевнотифозними антигенами. Це треба мати на увазі при диференціальній діагностиці трихінельозу.


Тривалість гострого періоду різна. Бувають легкі форми хвороби, коли люди швидко переносять її на ногах. У тяжких випадках хворі довгий час змушені перебувати в ліжку. Захворювання може супроводитись ускладненнями (розлади серцевої діяльності, асфіксії, паралічі окорухових м’язів). У вагітних бувають аборти або передчасні пологи. Летальність коливається від 0 до 37%.


Для встановлення діагнозу потрібно передусім ретельно зібрати емідеміологічний анамнез. Особливо цінними є дані про одночасне захворювання кількох осіб, які споживали те саме м’ясо. Типова клінічна картина хвороби — гарячка, набряки обличчя і повік та гіпереозинофілія дає досить підстав для встановлення діагнозу трихінельозу.


З лабораторних даних можна користуватися внутрішньошкірною реакцією Бечмена. Хворим впорскують антиген трихінелін (0,1 мл інтрадермально), через 10—15 хвилин на місці впорскування з’являється почервоніння та припухлість, які через 1,5—2 години зникають. Ця реакція стає позитивною лише на 2—3-й день від початку хвороби. Можна користуватись реакцією преципітації сироватки крові з антигеном з личинок трихінел (1 : 100). Ця реакція стає позитивною ще пізніше, ніж внутрішньошкірна. Недавно було запропоновано діагностичну реакцію зв’язування комплементу на холоді. Трихінели іноді можна виявити при біопсії дельтовидного або двоголового м’язів.


Хворі на трихінельоз повинні бути госпіталізовані, про колений випадок захворювання треба надіслати термінове повідомлення в санітарно-епідеміологічну станцію.


Лікування трихінельозу в основному симптоматичне. На початку захворювання при наявності шлунково-кишкових розладів доцільно призначати проносне. Одержано добрі наслідки від лікування десенсибілізуючими препаратами — кортизоном, преднізоном, преднізолоном, АКГТ, а також димедролом. Для заспокоєння болю у м’язах призначають теплі ванни, опромінювання кварцовою лампою, всередину амідопірин, анальгін. При порушенні серцево-судинної діяльності дають серцеві препарати. Є відомості про добрий лікувальний ефект від призначення тіобензадола (0,5 г 3 рази на день).


Профілактика трихінельозу полягає в забезпеченні старанного ветеринарно-санітарного нагляду за забоєм худоби, зокрема свиней. М ясо останніх, яке поступає в продаж або для вироблення ковбас, шинки, консервів, підлягає обов’язковій трихінелоскопії. Для цього зрізи з ніжок діафрагми, язика, черевних, жувальних та міжреберних м’язів забитої свині розглядають під особливим мікроскопом — так званим трихінелоскопом — при збільшенні у 50—100 разів. Заражені м’ясні продукти в продаж та на виробництво не можна допускати. У свинарських господарствах  слід  ретельно проводити дератизаційні заходи з метою захисту від щурів.

 

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2018uCoz