Інфекційні хвороби Субота, 16.12.2017, 02:38
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

Ку-гарячка — гостре інфекційне захворювання, що спричиняється фільтрівною рикетсією Coxiella diaporica (Rickettsia burneti). Остання передається людині від різних тварин шляхом безпосереднього або посереднього спілкування з ними, при вживанні молока та молочних продуктів заражених свійських тварин, а також через заражених кліщів. Хвороба характеризується гарячкою, ураженням легенів, нерідко гепатолієнальним синдромом. Назва хвороби «Ку (Q)» походить від першої літери англійського слова queri, що означає «неясний».


Ку-гарячка була вперше описана у 1937 р. в Квінсленді (Північна Австралія). Пізніше її спостерігали також в США (Девіс і Кокс, 1938). Під час другої світової війни захворювання на Ку-гарячку спостерігались серед військ і цивільного населення на Балканах та Середземноморському узбережжі. Після другої світової війни було встановлено, що Ку-гарячка поширена в багатьох місцевостях земної кулі. В СРСР це захворювання вперше виявлено в Узбецькій РСР, де спочатку його було названо термезькою гарячкою.


На Україні захворювання на Ку-гарячку спостерігались у Дніпропетровській області, а також у Львові. П. А. Корольов і П. А. Колотигіна повідомили про випадки Ку-гарячки в Криму (1956).


Етіологія. Збудник хвороби — Coxiella diaporica (рикетсія Бернета) — був виділений Дерріком (Австралія), а також Девісом і боксом (США). Це — фільтрівна форма рикетсій, досить поліморфна, розміром від 0,25 до 1-1,5 ц, нерухома. При забарвленні за Романовським рикетсії набувають пурпурно-червоного кольору. Вони довго зберігаються як у вологому, так і в сухому зовнішньому середовищі. У висушеному стані можуть зберігатись понад 100 днів у сечі та крові заражених тварин — протягом кількох місяців. Збудник Ку-гарячки також стійкий до низьких температур, а нагрівання до 60° С витримує протягом години. Отже, звичайна пастеризація молока, одержаного від інфікованих тварин, не знешкоджує його від рикетсій.


Антигенна будова рикетсій Ку-гарячки складна. Не всі штами їх придатні для виготовлення антигенів для реакцій зв’язування комплементу (П. Ф. Самсонов). Рикетсії Бернета не мають спільних антигенів з протеями, тому при діагностиці Ку-гарячки недоцільно користуватись реакцією Вейля—Фелікса. Ці рикетсії також імунологічно відрізняються від інших рикетсій. Рикетсії Бернета найчастіше перебувають у крові хворої людини.


Епідеміологія. В основі епідеміології Ку-гарячки лежить природна вогнищевість цієї інфекції. В природних вогнищах Ку-гарячки джерелом інфекції є гризуни. Зокрема, в Австралії, де цю інфекцію було описано вперше, резервуаром її є сумчастий щур, у Північній Африці — піщанка. В СРСР природні вогнища Ку-гарячки виявлені в Киргизії, в Іссик-Кульському районі (джерело інфекції — реліктовий ховрашок). Від гризунів інфекція передається через іксодових кліщів (Ixodes, Haemophysalis, Hyalomma та ін.). В організмі заражених кліщів рикетсії Бернета розмножуються в епітеліальних клітинах травного тракту ї в його просвіті. Завдяки останній особливості рикетсії виділяються кліщами з фекаліями у величезній кількості. В організмі кліща рикетсії можуть зберігатись протягом усього життя, вони також передаються трансоваріальним шляхом нащадкам. Кліщі можуть заражати свійських тварин, зокрема велику і дрібну рогату худобу, в меншій мірі коней, собак, свиней, свійську птицю. Заражена велика і дрібна рогата худоба виділяє рикетсії Бернета з молоком, фекаліями, сечею, з плацентою, утворюючи великий резервуар інфекції, що й сприяє зараженню людини (П. Ф. Здродовськии). Інфекція в корів перебігає безсимптомно. Дрібна, рідше велика рогата худоба може заражатись через слизову дихальних шляхів, вдихаючи інфікований пил. Фекаліями і сечею тварин забруднюються предмети, поверхня тіла, вовна, грунт. Рикетсії добре зберігаються в тваринному гною. Носовий слиз заражених тварин також містить рикетсії Бернета.


Людина заражається на Ку-гарячку різними шляхами:

1) при укусі заражених кліщів;

2) вживанні молока хворих тварин,

3) при догляді за інфікованими тваринами, доїнні їх, забої і обробці м’яса;

4) аспіраційним шляхом — при вдиханні зараженого пилу або сухого гною. Ку-гарячка, подібно до бруцельозу, може набирати професійного характеру. Описані спалахи Ку-гарячки серед зоотехніків, чабанів, доярок, працівників боєнь, робітників шерстяної промисловості. Часто трапляються спалахи інфекції аліментарного походження. Чи заразні хворі люди — поки що не доведено.


Патологічна анатомія. Патоморфологічні зміни при Ку-рикетсіозі маловивчені, тому що летальних випадків майже не буває. Найчастіше спостерігаються зміни у легенях. Уражується переважно одна доля легенів, де виникають набряки, гіперемія тощо. Для Ку-гарячки типова інтерстиціальна клітинна інфільтрація і стовщення міжальвеолярних перегородок. Селезінка набрякає, судини переповнюються кров’ю.


Патогенез Ку-гарячки не вивчений. Вважають, що рикетсії Бернета, проходячи з воріт інфекції в кров’яне русло і поширюючись гематогенно, потрапляють в різні органи і тканини, переважно в легені, де й спричиняють запальні зміни.


Клініка. Інкубаційний період при Ку-гарячці триває в середньому біля 3 тижнів (9—26 днів). Хвороба звичайно розпочинається раптово виникає озноб, швидко підвищується температура, яка за 2-3 дні досягає 39—40° С. Хворі скаржаться на інтенсивний головний біль, особливо в лобній та скроневій ділянках, загальну слабість, безсоння, м’язові болі, переважно в попереку і литках. Нерідко спостерігається рясне потіння. Первинного афекту, навіть коли зараження виникло внаслідок укусу кліща, не буває. Для Ку-гарячки, на відміну від інших рикетсіозів, висип не є типовою ознакою. Проте трапляються випадки захворювання, що супроводяться висипом, переважно плямисто-розеолоподібним і навіть петехіальним. За даними І. Л. Касаткіної, висипи спостерігаються у 20%, за К. В. Буніним — у 0,5—0,7% випадків. Слизові оболонки малозмінені. Іноді трапляється незначна гіперемія зіва, рідко ангіна. Язик вологий, обкладений білим нальотом. Катаральних змін та змін кон’юнктиви не буває. Спостерігається невелика брадикардія, кров’яний тиск знижений. Печінка часто збільшена селезінка — не завжди.


Зміни у легенях бувають особливо тоді, коли захворювання виникло внаслідок аерогенного зараження. Ці зміни вже через 2-З дні від початку захворювання можуть бути виявлені рентгенологічно. Клінічні ж прояви ураження легенів з’являються дещо пізніше, на 5—6-й день (П. Ф. Здродовський, П. Ф. Самсонов). Хворі скаржаться на біль у грудній клітці. Виникає або сухий кашель, або з відходженням невеликої кількості пінистого мокротиння, зрідка з домішкою крові. Фізикальні зміни непостійні; іноді виявляють коробочний відтінок перкуторного звуку, нестійкі дрібнопухирчаті хрипи, частіше в нижніх ділянках легенів. Досить часто фізикальні зміни у легенях (вогнища ущільнення, одиничні або множинні, круглої або овальної, конічної форми, іноді з нерівними контурами) виявляються лише при рентгенологічному дослідженні. Розміри цих вогнищ різні, вони локалізуються переважно в нижніх ділянках легенів. Зміни в легенях мають характер інтерстиціальних пневмоній, іноді вогнищевих, і звичайно спостерігаються до закінчення гарячкового періоду, часом ще кілька днів після встановлення нормальної температури. Лобарні пневмонії трапляються рідко.


Частота уражень легенів при Ку-гарячці залежить від механізму передачі і останнім часом не перевищує 10-20 %. При аліментарному зараженні ураження легенів звичайно не буває, іноді спостерігається транзиторна альбумінурія. В розпалі захворювання можуть виникати галюцинації, апатія, депресія, тремор пальців гіперрефлексія, стійкий червоний дермографізм. Рідко бувають психози (В. Н. Ільїн, А. С. Полетаев та ін.). У білій крові виявляється помірна лейкопенія або нормоцитоз іноді буває великий лейкоцитоз, еозинофіли часто зникають. Кількість тромбоцитів нерідко знижена до 90—100 тис., РОЕ, як правило, не змінена, іноді прискорена до 20—З0 мм на годину.


Гарячка звичайно триває 2—4 тижні, хоч траплялись випадки, коли вона була 43—63 дні (В. Кларк, Е. Леннет і М. Ромер). Тривалий (202 дні) перебіг Ку-гарячки з летальним наслідком спостерігали також П. П. Очкур і С. Н. Попова. Описано випадки хронічної Ку-гарячки, яка тривала понад 2 роки (А.О. Робсон,    С. Д. Шимінг).    


Період реконвалесценції перебігає досить швидко, лише окремих хворих він триває кілька тижнів, протягом яких хворі скаржаться на загальну слабість, швидку втомлюваність. Рецидиви захворювання спостерігаються порівняно рідко (за даними Касаткіної, менше ніж у 5% випадків).


Ускладнення при Ку-гарячці трапляються рідко. Описано міокардити, ендокардити, плеврити, перикардити, отити, тромбофлебіти, гепатити, анемії, поліартрити. У вагітних захворювання іноді спричиняє викидні.
Отже, Ку-гарячка характеризується помітним поліморфізмом клінічного перебігу. Розрізняють такі клінічні форми хвороби: грипоподібну, септичну, пневмонічну (останню ще підрозділяють на гостру і підгостру). Слід згадати тут ще й форми Ку-гарячки з хронічним перебігом (хронічна форма).


Грипоподібна форма характеризується порівняно нетривалою гарячкою (до 2 тижнів) з помірним підвищенням температури. Зміни у легенях виникають не постійно, і виявляють їх головним чином, рентгенологічно.
Септична форма супроводиться більш тривалою гарячкою (4— 5 тижнів) зі значним підвищенням температури постійного або гектичного типу, ураженням серцево-судинної системи (аж до колапсів). Можуть виникати різні ускладнення:   септичний ендо- і перикардит, плеврит, флебіт і т. ін. Захворювання нерідко призводить до смерті.


При гострій пневмонічній формі виникають численні пневмонічні вогнища, що виявляють схильність до злиття, висока гарячка, задишка, кашель з виділенням рожевого харкотиння, тахікардія. З харкотиння можна виділити рикетсії. За 2—3 тижні захворювання здебільшого закінчується видужанням, проте іноді триває довше, бувають рецидиви, навіть з летальним наслідком. Підгостри пневмонічна форма характеризується повільним перебігом, помірною гарячкою, тривалим кашлем, виділенням мокротиння, нерідко кров’янистого, виснаженням. Подібна форма Ку-гарячки клінічно нагадує туберкульоз легенів. При рентгенологічному дослідженні виявляють легеневі інфільтрати (пригілюсні, перибронхіальні, альвеолярні) зі збільшенням вузлів коренів легень.


Деякі автори (Мелдолезі, П. Ф. Здродовський, П. Ф. Самсонов) виділяють ще такі форми Ку-гарячки: 1) псевдобруцельозну, що характеризується тривалим (кілька місяців) перебігом, хвилеподібною гарячкою, рясним потінням; 2) нервову зі значною тривалістю перебігу, рецидивуючою гарячкою, явищами з боку нервової системи (менінгізм, бульбарні розлади, радикуліти і неврити); 3) субфебрильну з незначною гарячкою, маловиразними клінічними явищами, відсутністю уражень легенів; 4) латентну, або безсимптомну, форму, що перебігає без будь-яких клінічних проявів хвороби і виявляється в ендемічних вогнищах при масовому серологічному обстеженні.


Діагностика. Діагноз Ку-гарячки може бути встановлений на підставі шкірно-алергічної реакції, виділення від хворого рикетсій Бернета або з допомогою серологічних досліджень (реакція аглютинації і зв’язування комплементу) зі специфічним антигеном.


Для виділення рикетсій кров хворого впорскують у черевну порожнину морській свинці (2—3 мл), потім кров або селезінкову емульсію зараженої тварини вводять у курячі ембріони. Німецькі вчені радять проводити пасаж крові, взятої від заражених свинок, через тестикули здорових самців свинок. При цьому вже після першого пасажу в оболонках текстикул вдається виявити рикетсії. Проте метод виділення рикетсій досить складний і не може бути широко застосований в клінічній практиці.


Реакція аглютинації сироваткою крові хворих антигену з рикетсій Бернета стає позитивною через 10—15 днів від початку захворювання. Діагностичним титром вважають розведення не нижче 1:32—1:40 (раніше вважали діагностичним титром 1:8). Потрібні повторні дослідження для виявлення зростання титру аглютинінів. Через 3—5 місяців після закінчення хвороби титр цієї реакції знижується. Реакція зв’язування комплементу має більше діагностичне значення, ніж попередня. Комплементзв’язуючі антитіла практично виявляються вже на 8—13-й день захворювання, до 21-го дня досягають високого рівня (1 : 160) і у крові перехворілого зберігаються протягом кількох місяців і навіть років.


Шкірно-алергічна проба полягає у введенні внутрішньошкірно специфічного антигену. В позитивних випадках через ЗО—40 годин на місці впорскування 0,1 мл антигену виникає гіперемія і набряклість розміром від 1 —1,5 до кількох сантиметрів (М. М. Морозова та ін.).


Диференціальний діагноз. При встановленні діагнозу Ку-гарячки перш за все треба мати на увазі клінічну форму хвороби, оскільки різні форми її можуть симулювати різні захворювання.


Грипоподібну форму Ку-рикетсіозу легко можна сплутати з грипом. Відрізняється вона від грипу більш тривалим перебігом (до 2 тижнів), відсутністю катаральних явищ у верхніх дихальних шляхах, іноді — змінами у легенях, що виявляються рентгенологічно. Треба диференціювати цю форму з водною гарячкою. Це можна зробити на підставі даних епідеміологічних та лабораторних обстежень.


Гостру пневмонічну форму Ку-гарячки можна сплутати з черевним тифом. Від тифу вона відрізняється гострим початком з ознобом, пітливістю, відсутністю розеольозного висипу з типовою для черевного тифу локалізацією (висип при Ку-гарячці трапляється не більш як у 20% випадків і має поліморфний характер), швидким розвитком уражень в легенях, відсутністю метеоризму, рідкістю гепатолієнального синдрому. Вирішують діагноз відповідні бактеріологічні та серологічні дослідження.


Вищезгадана форма Ку-гарячки може бути сплутана з крупозною пневмонією. При останній спостерігаються чіткі фізикальні явища (зміни перкуторного звуку, крепітація, бронхіальне дихання, чіткі зміни голосового тремтіння та ін.), ураження має лобарний характер, в крові виявляється значний нейтрофільний лейкоцитоз. Цих ознак не буває при Ку-гарячці або вони маловиразні.


Від легеневих форм чуми та сибірки гостру пневмонічну форму Ку-гарячки можна віддиференціювати на підставі епідеміологічних і бактеріологічних даних, а також характеру розвитку захворювання (різко виражені явища загальної інтоксикації, нервові явища, рясне геморагічне мокротиння). Слід відрізняти форму Ку-гарячки і від орнітозу.


Підгостру легеневу форму Ку-гарячки слід диференціювати з легеневим туберкульозом, для якого характерні позитивні туберкулінові проби, наявність паличок Коха у мокротинні тощо. Міліарний туберкульоз може бути виключений на підставі відсутності типових для нього рентгенографічних змін.


Псевдобруцельозну форму Ку-гарячки можна відрізнити від бруцельозу на підставі відсутності позитивних реакцій Райта, Хеддльсона, опсонофагоцитарної, а також шкірної проби Бюрне.


Лікування. Доцільно застосовувати тетрациклін по 0,45 г 2 - 4 рази на добу протягом 5—6 днів, тераміцин, ауреомікоїн протягом такого ж терміну. Взагалі лікування таке ж саме, як і висипного тифу. Олеск, К. Кужела і С. Сулінський радять призначати тераміцин або ауреоміцин всередину в добових дозах від 0,015 до 0,03 г на 1 кг ваги хворого (на 4 прийоми). Можна давати хворим і левоміцетин по 0,5 г 2 - 4 рази на добу протягом 5—6 днів.


Хворих на Ку-гарячку треба обов’язково госпіталізувати в окремі палати. За всіма особами, які стикались із хворим, слід встановити медичний нагляд протягом 21 дня. Необхідно забезпечити ветеринарний нагляд за тваринами. В стійлах хворих тварин треба систематично дезінфікувати підлогу, землю та гній 5% розчином хлораміну, фенолу або лізолу. Молоко інфікованих тварин перед вживанням слід обов’язково кип’ятити (пастеризація недостатня!). Особи, які працюють у тваринницьких господарствах, повинні додержувати таких же правил профілактики, як і при бруцельозі.


Заражена сировина (шерсть, шкіра тощо) може бути допущена до виробництва тільки після ретельної дезінфекції. Треба систематично знищувати кліщів.


Останнім часом багато зроблено в справі запровадження специфічної імунопрофілактики Ку-гарячки. У 1955 р. Л. В. Васильєва та В. А. Яблонська вперше запропонували вакцину із свіжих яєчних культур рикетсій Бернета. Вакцину впорскують тричі по 0,25 мл, 0,5 мл і 1 мл (або 0,5 мл, 1 мл і 1 мл) інтервал між щепленнями—7 днів. Н. І. Федорова, Б. М. Тав’єв і Є. В. Румянцева запропонували обмежуватись дворазовою вакцинацією (0,5 мл і 1 мл) з інтервалом 15—20 днів між щепленнями. В поодиноких випадках у щеплених виникають поствакцинальні абсцеси.

 

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2017uCoz