Інфекційні хвороби Субота, 25.11.2017, 04:47
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

Сибірка (Anthrax) — гостра інфекційна хвороба, яка належить до зоонозних інфекцій. Захворювання в людей характеризується гарячкою, ураженням шкіри, іноді легенів, кишечника, очей або явищами сепсису.

Деякі відомості про сибірку знаходимо в працях стародавніх істориків та лікарів. Більш докладні описи сибірки були подані у XVIII ст. Свою назву хвороба одержала в зв’язку з великою епідемією її, яка лютувала в Сибіру протягом кінця XVIII — початку XIX ст. Працюючи тут, російський лікар С. С. Андрієвський на спробах з самозараженням довів, що захворювання в людей виникає від хворих тварин.

Сибірка була досить поширена в усіх країнах світу. В дореволюційній Росії захворюваність на сибірку була досить значною. Тепер у СРСР ця інфекція зустрічається набагато рідше, ніж в інших країнах.

На Україні захворювання на сибірку частіше спостерігається в південно-західних областях (Кіровоградська, Херсонська). В західних областях України сибірка трапляється рідко.

У справі наукового вивчення сибірки багато зробили вітчизняні вчені: І. І. Мечников, Л. С. Ценковський, Г. Н. Мінх, М. Ф. Гамалія та ін. 

Етіологія. Збудник сибірки — Bacillus anthracis — був відкритий у 1849 р. Полендером і незалежно від нього Давеном. Пізніше, у 1855 р., російський лікар Ф. Брауель знайшов палички сибірки в трупах коней.

Мікроб сибірки в чистій культурі був одержаний вперше Р. Кохом. Це велика (5—8 X 1,5—2 р) циліндрична паличка, нерухома, розміщується поодиноко або ланцюжками, за Грамом забарвлюється, аероб, добре зростає на звичайних живильних середовищах (рис. 41) . В організмі тварин утворює капсулу, поза організмом — також спори. Мікроб сибірки, особливо його спори, досить стійкий у зовнішньому середовищі. Вегетативні форми мікроба при нагріванні до 70° С гинуть за кілька хвилин і швидко руйнуються під дією звичайних дезинфікуючих речовин. Спори ж витримують температуру 60—70° С понад годину, а 5% фенол — протягом 40 годин, 10% їдкий луг при температурі 60—70° С витримують протягом 1—2 години.

В грунті спори зберігають свою життєдіяльність невизначений час, у воді — кілька років.

Епідеміологія. В природі джерелом інфекції є свійські тварини, головним чином травоїдні: велика і мала рогата худоба, свині. Найбільш чутливі до інфекції вівці. У тварин сибірка перебігає у вигляді септичної або тяжкої кишкової інфекції. У них під час захворювання виникають кров’янисті виділення з усіх природних отворів: криваве блювання, пронос, гематурія (всі ці виділення містять велику кількість мікробів сибірки). Виділення мікробів може тривати і після загибелі тварини. Сеча, фекалії та інші екскрети інфікують поверхню тіла хворих тварин, вовну, шкіру, а також навколишнє середовище, зокрема грунт. Тварини, що пасуться на інфікованій землі, легко заражаються, і серед них виникають епізоотії сибірки. Люди частіше заражаються при догляді й забої хворих тварин, здиранні шкіри з трупів тварин, що загинули від сибірки. Захворювання можуть виникати серед робітників шкіряних та хутрових фабрик. Отже, сибірка в значній мірі — професійне захворювання. Зараження відбувається найчастіше крізь шкіру. Коли в процесі обробки тваринної сировини утворюється пил, що містить спори сибірки, можливе аерогенне зараження. Подразнюючі, іноді гострі частки пилу спричиняють дрібні ушкодження слизових оболонок дихальних шляхів, внаслідок чого виникає легенева форма сибірки.

Іноді трапляються зараження побутового, непрофесійного характеру, наприклад: передача інфекції через помазки для гоління, виготовлені з волосіння інфікованих тварин, через одяг, що виробляється із шкір заражених тварин, переважно овець (кожухи тощо). Кишкова форма сибірки в людей трапляється рідко, виникає звичайно при споживанні м’яса хворих тварин, недостатньо термічно обробленого. Можливе водне зараження, коли стічні води з боєнь і чинбарень потрапляють до джерел водопостачання.

Збудники сибірки, особливо спори, можуть бути використані як знаряддя бактеріологічної війни у вигляді аерозолів, у заражених снарядах, на колючому дроті та ін. Мікроби сибірки можуть бути також застосовані з диверсійною метою (для зараження худоби, вовни, хутер, води, харчових продуктів та ін.).

Патогенез. Сибірка в людей може перебігати в шкірній, легеневій, кишковій і септичній формах. Деякі автори виділяють ще кон’юнктивальну (очну) форму сибірки (І. В. Давидовський, А. Я. Запорожченко). Виникнення і розвиток різних форм залежить як від механізму передачі інфекції, так і від реактивності організму (Г. П. Руднєв).

Найчутливішими до сибірки воротами інфекції в людини є шкіра. Тому понад 90% усіх випадків складає шкірна форма. Ця особлива чутливість шкіри до мікробів сибірки була доведена О. М. Безредкою експериментально. Зараження через шкіру настає при попаданні збудників сибірки крізь шкірні ушкодження, мікротравми (садна, тріщини, порізи). Найчастіше уражується шкіра відкритих частин тіла (шия, обличчя, голова). Шкірна форма сибірки — це не лише місцеве захворювання шкіри. Морфологічні зміни шкіри при сибірковому шкірному первинному афекті (пустула, некроз, виразки) мають гіперергічний характер. Доведено, що бактеріемія при шкірній формі хвороби триває недовго (А. А. Розенберг, В. Н. Никифоров).

Легенева форма сибірки виникає внаслідок інокуляції збудників в легеневу тканину як безпосередньо при аспірації, наприклад з пилом, так і крізь слизову оболонку мигдаликів і далі по лімфатичних і кровоносних шляхах. Вважають, що перенесення сибіркових бактерій у легеневу тканину здійснюється фагоцитами, які захоплюють збудників у воротах інфекції.

Для виникнення легеневої форми має значення попередня сенсибілізація, подразнення слизових оболонок дихальних шляхів, наприклад, гострими частками пилу. Ураження легенів може настати і вторинно, при метастазуванні паличок сибірки з шкірного первинного сибіркового афекту (вторинна легенева форма).

Щодо кишкової форми сибірки, то багато вчених заперечують її існування в людей як самостійної первинної форми і вважають, що це вторинне ураження кишечника при сибірковому сепсисі (М. К. Розенберг, І. В. Давидовський). Взагалі найчастіше кінцевим наслідком легеневої і кишкової форм сибірки буває геморагічний сибірковий менінгоенцефаліт, що зайвий раз свідчить про септичний характер їх розвитку.

Деякі вчені заперечують існування первинно-септичної форми сибірки з наступним метастазуванням збудника в легені, кишечник і т. п. Відомо, що в крові можуть перебувати лише капсульні форми бацил сибірки (С. Н. Вишелєський). Л. В. Громашевський цілком справедливо зазначає, що якби існувала первинна септична форма, тоді ця інфекція могла б набирати будь-яку з можливих первинних локалізацій в організмі і передаватись іншим людям усіма відомими механізмами передачі інфекції, чого насправді не буває. Перенесена сибірка залишає досить стійкий, хоч і не абсолютний, імунітет (Г. П. Руднєв). Імунітет можна досягти і штучно, за допомогою активної імунізації. В механізмі утворення імунітету проти сибірки вирішальну роль відводять опсонінам.

Патологічна анатомія. Шкірна форма сибірки характеризується утворенням так званого сибіркового карбункула на місці інокуляції збудника. Карбункул складається з некротизованих тканин шкіри, просякнутих серозно-геморагічним ексудатом. Підшкірна клітковина набрякає. Цей набряк іноді поширюється на досить велику відстань від карбункула. При мікроскопічному дослідженні виявляють явища гострого серозно-геморагічного запалення шкіри з незначною клітинною реакцією; лейкоцитів у запальному ексудаті дуже мало. Запальний процес при сибірці звичайно не буває гнійним. Одночасно з утворенням карбункула і набряком підшкірної клітковини з’являється гострий регіонарний лімфаденіт. Типова значна деструкція лімфатичних вузлів і утворення в них своєрідного геморагічного інфаркту (Г. Н. Мінх). У тканинних щілинах і лімфатичних судинах поблизу пухирця та в лімфатичних вузлах знаходять багато паличок сибірки, з’єднаних в ланцюжки або нитки.

При кон’юнктивальній формі сибірки виникає офтальміт з тромбофлебітом очей і циркулярного синуса основи мозку та геморагічним менінгітом. При легеневій формі знаходять картину трахеїту і серозно-геморагічної пневмонії з плевритом, геморагічно насичені бронхіальні і медіастинальні лімфатичні вузли, які на розрізі мають типовий темно-багряний колір. Такого кольору набирають також м’язи, зокрема шийні. Тканина середостіння набрякає. Запальний процес у легенях частіше буває вогнищевим, хоч нерідко може поширюватися й на цілу долю.

При кишковій формі сибірки слизова оболонка кишок набрякла і вкрита геморагіями. Часто спостерігаються обмежені фокуси геморагічної інфільтрації, нерідко з ульцераціями, подібно до шкірних карбункулів (С. М. Дерижанов, Н. С. Соловйов). Мезентеріальні вузли збільшені, набряклі, геморагічно інфільтровані. Ураження товстої кишки та шлунка спостерігаються набагато рідше. Часто знаходять геморагічний випіт в черевну порожнину.

При сибірковому сепсисі з’являються ураження кишок, легенів і геморагічний менінгоенцефаліт. На поверхні випуклих частин мозку знаходять великі крововиливи із значним просякненням тканини мозку. Це іноді симулює картину, що спостерігається при травмах мозку внаслідок падіння або ударів по голові. Спинномозкова рідина каламутна, містить велику кількість паличок сибірки. Селезінка багряно-темна, майже чорна, з великим зскрібом пульпи і крові. Печінка і нирки збільшені, переповнені кров’ю. Міокард— темного кольору, в’ялий. У порожнині серця, а також в усіх

інших порожнинах — рідка темно-червона неосіла кров.

Клініка. Інкубаційний період при сибірці найчастіше триває 2—3 дні. В дуже тяжких випадках (при легеневій, септичній формах) цей період може скорочуватись до кількох годин, іноді, навпаки, затягуватись до 6—8 днів.

Шкірна форма. При цій формі на місці інокуляції збудника спочатку з’являється невелика червона або синювата свербляча пляма, що швидко збільшується до розмірів сочевиці і перетворюється в папулу мідно-червоного кольору. Через кілька годин на місці папули виникає пухирець діаметром 2—3 мм, наповнений жовтуватою, серозною рідиною, яка згодом темніє, стає кров’янистою. Раніше його називали злоякісною пустулою (pustula maligna). Ця назва не зовсім підходить, бо пустула має гнійний вміст, в той час як сибірковий пухирець безгнійний. Поява плями і перетворення її в пухирець супроводиться сильним свербінням. Хворі розчухують пухирець, внаслідок чого він зривається, рідше лопається самостійно. На його місці утворюється чорний, як вуглина, струп, який швидко збільшується по периферії і одночасно заглиблюється в центрі. Навколо струпа висипають вторинні (дочірні) пухирці, які оточують його, наче вінчиком. Дочірні пухирці часто зливаються один з одним, створюючи валик, згодом лопаються, вміст їх підсихає, внаслідок чого центральний струп може досягти значних розмірів. Це й є сибірковий карбункул (рис. 42). Частіше утворюється лише один карбункул, проте може одночасно з’являтись їх і декілька. Прилегла шкіра і підшкірна клітковина починають набрякати. Розмір набряку не відповідає розміру карбункула. Особливо великим буває набряк при локалізації карбункула на обличчі та шиї. На обличчі набряк буває таким великим, що хворі не можуть розкрити очей. При легкому постукуванні по ньому нерідко спостерігається драглисте мигтіння (ознака Стефанського), що можна використати з діагностичною метою. Набрякла шкіра має блідий або рожевий відтінок, іноді дещо ціаінотичний, напружена, лисніюча. Струп, а також набряк шкіри і підшкірної клітковини неболючі. Уколи голкою (навіть глибокі) в центр струпа не відчутні. Вважають, що анестезія при сибірці зумовлена деякими речовинами капсульної субстанції сибіркової палички.

Регіонарні лімфатичні вузли завжди збільшені, трохи болючі, шкіра навколо них іноді набрякла.

Загальний стан хворого при шкірній формі хвороби спочатку мало порушується. Але вже з 2-го дня настає погіршання: температура підвищується до 39—40° С, з’являється головний біль, розбитість, серцебиття.

При сприятливому перебігу хвороби через 5—6 днів температура знижується, нерідко критично. Набряк поступово меншає, явища інтоксикації  послаблюються, лімфаденіт зникає, гнійний обідок навколо струпа розширюється, струп стає пухким і нарешті відривається. Під струпом оголюється виразка, яка поволі гранулює і згодом загоюється, залишаючи рубець.

У тяжких випадках, поруч з розвитком карбункула, зростають явища інтоксикації. Температура досягає високих цифр, гарячка нерідко набирає гектичного характеру з повторними трясучими ознобами, пульс стає частим і малим, артеріальний тиск знижується, з’являється сильний головний біль. Нерідко бувають кров’яниста блювота і смердючі, часті, рідкі випорожнення. На шкірі в різних місцях з’являються численні пухирі з геморагічним вмістом. Хворий втрачає свідомість, у нього виступає профузний холодний піт. Нерідко буває колапс, набряки легенів. При таких явищах найчастіше настає смерть. Подібну форму хвороби Г. П. Руднєв називає вторинною септичною. При цьому часто виникає тяжкий ендокардит, геморагічний менінгоенцефаліт, особливо тоді, коли карбункул локалізується на повіках і процес по vena ophtalmica і лімфатичних шляхах поширюється в порожнину черепа і на мозкові оболонки. Досить небезпечною є локалізація сибіркового карбункула на слизовій оболонці губ: в такому випадку настає набряк, який, поширюючись на ротову порожнину, глотку і гортань, може спричинити асфіксію.

Варіантом шкірної форми сибірки є сибірковий набряк, або бешихоподібна форма, яка виникає при інокуляції мікробів одразу в глибокі шари шкіри. На місці заглиблення бактерій сибірки утворюється лише маленька бура цятка, іноді майже непомітна. З’являється інтенсивне свербіння та дифузне почервоніння шкіри і великий щільний набряк. Карбункул не утворюється. Перебіг хвороби тяжкий.

Кон’юнктивальна (очна) форма виникає при втиранні спор або паличок сибірки в очі. Напочатку з’являється кон’юнктивіт, далі уражуються всі відділи ока, розвивається офтальміт з наступним тромбофлебітом очних вен, тромбозом циркулярного синуса і геморагічним менінгітом. Хвороба триває біля 2—3 днів і звичайно закінчується смертю (А. Я. Запорожченко).

Легенева форма сибірки (первинна і вторинна) характеризується бурхливим і швидким розвитком та надзвичайно тяжким перебігом. При первинній формі після короткого інкубаційного періоду раптом настає підвищення температури, загальне нездужання, нежить, біль у грудній клітці, повторні озноби. Скоро виникає, задишка, кашель, спочатку сухий, потім виділяється рідке, піняве, а згодом серозно-геморагічне мокротиння, яке зсідається, набираючи желеподібного вигляду. При перкусії визначають вогнища притуплення з тимпанічним відтінком, при аускультації — безліч сухих і різнокаліберних вологих хрипів, місцями бронхіальний відтінок дихання. На 3—4-й день при явищах колапсу або набряку легенів хворі вмирають. Часом приєднується ексудативний геморагічний плеврит. Вторинна легенева форма виникає на фоні сибіркового сепсису з утворенням метастатичних запальних дрібних вогнищ у легенях або як ускладнення шкірної форми.

Кишкова (шлунково-кишкова — Г. П. Руднєв) форма нерідко починається поступово при початкових диспепсичних явищах: втраті апетиту, нудоті, відрижках. В інших випадках одразу настають гострі явища. Типовими ознаками є інтенсивний біль у животі, нерідко — ріжучий або з кольками. Одночасно з’являється головний біль, запаморочення, озноб, загальне нездужання. Температура спочатку субфебрильна, але скоро підвищується до високих цифр. Язик сухий, обкладений. Швидко посилюється нудота, виникає блювання, часом криваве, з домішками жовчі, згодом з’являється кров’янистий кал. Живіт здутий. Іноді виникають явища паретичного ілеусу або перитонеальні симптоми: в черевній порожнині визначається вільна рідина, може настати перфорація кишкової стінки. На шкірі нерідко з’являється вторинний геморагічний або пустульозний висип. Селезінка збільшена вже з перших днів хвороби, м’яка, болісна. Погіршується стан серцево-судинної системи, пульс стає частим і малим.

Кишкова форма сибірки має нетривалий (2—3 дні) перебіг і закінчується летально. Зрідка хвороба затягується. У таких випадках можливе видужання.

Септична форма виникає при недостатній опірності організму до сибіркової інфекції і значній вірулентності організму. Первинна септична форма настає найчастіше при попаданні паличок сибірки крізь слизові оболонки. Швидко розвивається гарячка, стан хворого тяжкий, з являється марення, явища геморагічного діатезу (крововиливи під шкіру, слизові оболонки, криваві блювання і пронос, гематурія, в жінок — метрорагія). Згодом виникає геморагічний менінгіт. Селезінка збільшується, пальпується нечітко, болісна. Хвороба закінчується летально.

Лабораторна діагностика. При шкірній формі сибірки для дослідження беруть мазки, пунктати або зскрібки із сибіркового карбункула, при легеневій — мазки мокротиння або слиз із зіва; препарати фарбують звичайними аніліновими фарбами або за Грамом. Бактеріоскопія, однак, дає тільки орієнтовні дані про наявність збудника сибірки. Тому взятий від хворого матеріал висівають на чашки з агаром, на желатину, згорнуту сироватку крові, бульйон, а також заражають ним лабораторних тварин: мишей та морських свинок. Доцільно при всіх формах, у тому числі й шкірній, сіяти також кров, сечу і фекалії хворих; з останніми палички сибірки можуть виділятись іноді тривалий час.

E. Н. Шляхов запропонував для діагностики сибірки внутрішньошкірну алергічну пробу з антигеном — антраксином (впорскують 0,1 мг). При ранньому лікуванні антибіотиками і сироваткою ця проба може бути негативною.

Трупний матеріал можна досліджувати за допомогою реакції кільцепреципітації Асколі, що дозволяє виявити специфічний антиген навіть при негативних даних бактеріологічного дослідження.

Диференціальна діагностика. В типових випадках діагноз шкірної форми сибірки при наявності епідеміологічного анамнезу не являє собою особливих труднощів. У деяких випадках при нечіткій клінічній картині сибіркового карбункула сибірку можна сплутати з іншими хворобами.

Банальний (коковий) фурункул і карбункул можуть розпочинатись з утворення пухирця, іноді навіть з геморагічним вмістом; після лопання його може залишитись кірочка. Але набряк навколо банальних фурункула і карбункула не такий поширений, має щільну консистенцію, почервоніння, не дає драглистого мигтіння. Розмір набряку відповідає розміру самого карбункула. Набряк дуже чутливий до уколів і до обмацування. Вміст пухирця гнійний, має багато лейкоцитів. Під кірочкою нерідко можна бачити ділянку змертвілої тканини (фурункульний стрижень).

Бешиха, особливо її «біла форма», може нагадувати бешихоподібну форму сибірки. При бешисі набряк дуже гіперемійований, має чіткі фестончасті краї, демаркаційний валик, дуже болісний при пальпації.

Опіки шкіри також можуть супроводжуватись набряком шкіри, вогнищевим некрозом, пухирцем (опіки II і III ступенів). Для встановлення діагнозу має значення анамнез (опік), велика болючість опеченого місця шкіри.

Еризипелоїд (бешиха свиней) також характеризується утворенням у ділянці вхідних воріт червоної плями, яка сильно свербить, кількома дрібними пухирцями наповненими прозорою рідиною, перифокальним набряком шкіри і регіонарним лімфаденітом. Але при цій хворобі набряк червоний, болісний, ознака Стефанського відсутня. Діагноз вирішують бактеріологічні дослідження.

Набряк після укусів членистоногих виникає відразу, болісний, при змазуванні нашатирним спиртом набирає вигляду бурої цятки (О. Ф. Білібін).

Легеневу форму сибірки доводиться диференціювати з легеневою чумою і банальними пневмоніями (зокрема крупозною), При легеневій чумі явища з боку нервової системи (збудження, марення, мозочкові розлади) виражені набагато більше, ніж при сибірці, швидше настає кашель з виділенням кров’янистого мокротиння, криваве блювання. При крупозній пневмонії ураження легенів лобарне, супроводжується більш помітним і поширеним, ніж при сибірці, притупленням перкуторного звуку, бронхіальним диханням, крепітацією над ділянкою ураження. Діагноз вирішують бактеріологічні дослідження.

Кишкова форма сибірки може імітувати гостру кишкову непрохідність, перфоративний апендицит і перитоніт. Тут слід брати до уваги невідповідність між тяжким загальним станом і даними об’єктивного дослідження (О. Ф. Білібін). Вирішальне значення належить бактеріологічному дослідженню.

Прогноз. При шкірній формі сибірки прогноз, особливо при сучасних методах лікування (зокрема антибіотиками), слід вважати сприятливим. При очній, легеневій, кишковій і септичній формах сибірки прогноз дуже серйозний, з імовірним смертельним наслідком.

Лікування. Хворого на сибірку треба ізолювати в окрему палату або бокс. Персонал, що доглядає його, повинен користуватись гумовими рукавичками, а при легеневих формах сибірки — марлевою маскою, респіратором і захисними окулярами. Перев’язочний матеріал, що накладався на карбункули, після використання обов’язково спалюють. Біля ліжка хворого треба щоразу проводити поточну дезінфекцію (мокротиння заливають 6% розчином лізолу, фекалії — 20% розчином хлорного вапна; дезінфекція цих виділень повинна тривати не менше 3 годин). Посуд хворого треба ретельно кип’ятити.

Для лікування, сибірки застосовують засоби як місцевої, так і загальної терапії. При шкірній формі сибірки місцева терапія зводиться до накладання на карбункул мазевої пов’язки з пеніциліну, тетрацикліну, тераміцину.

Раніше для лікування сибірки користувались сироваткою, взятою від коней, імунізованих ослабленими культурами сибірки. Цю сироватку впорскували незалежно від тяжкості захворювання в дозах 60—100 мл внутрішньом’язово. Перед впорскуванням сироватку підігрівали. Тепер замість сироватки використовують протисибірковий гамма-глобулін: його разова доза дорівнює З0-35 мл. Перед впорскуванням слід перевірити чутливість хворого до чужорідних білків.

Ефективним є лікування антибіотиками. Призначають тетрациклін по 0,5 г через 4 години, тераміцин по 0,75 г 4 рази на день, левоміцетин по 1 г 4 рази, а потім по 0,5 г 4 рази на день. Лікування антибіотиками триває 1—2 тижні. Менш ефективний пеніцилін: по 800 тис. — 1,5 млн. ОД на добу, до 6—14 млн. ОД на курс лікування. Можна обколювати пеніциліном навколо карбункула (300 тис. ОД пеніциліну по 0,5 в розчині новокаїну). П. А. Алексеев із співробітниками з успіхом застосовували лікування кортизоном по 40 мг 3—4 рази на добу протягом 5—6 днів.

При тяжких (легенева, кишкова) формах сибірки лікування антибіотиками поєднують із сироватками, а при шкірній можна обмежитись лише антибіотиками. При такому лікуванні явища загальної інтоксикації вже на другу добу зменшуються, до 4—5-го дня підсихає пустула, до 5—8-го — відпадає струп. Виразка гоїться 8—12 днів (А. М. Ярдева). Виділення збудників, проте, спостерігається довго (В. Н. Никифоров).

В палаті, де перебував хворий, після його виписки потрібно зробити ретельну заключну дезінфекцію. Хворого виписують з лікарні після цілковитого зникнення у нього всіх клінічних проявів хвороби і дворазового негативного наслідку бактеріологічних досліджень (кров, мокротиння, сеча, фекалії); інтервали між дослідженнями — 5 днів.

Заходи профілактики. При виникненні захворювання на сибірку слід негайно виявити джерело інфекції. Для цього необхідно провести ретельне епідеміологічне і епізоотологічне обстеження разом з представниками ветеринарної служби. Насамперед треба виявити тварин, які поширюють інфекцію. Підозрілих тварин оглядають ветеринарні працівники та ізолюють. Трупи тварин, забруднені ними речі (гній, солома) спалюють або закопують на глибину не менше 2 ж на спеціально відведених для скотомогильників, добре огороджених ділянках. Ці ділянки повинні бути розташовані на незаболочених високих місцях, краще з глинистим грунтом. Треба категорично заборонити пасти худобу на терені скотомогильників. Також потрібно забороняти використання м’яса та інших тваринних продуктів після вимушеного забою тварин.

На виробничих підприємствах забезпечують систематичний ветеринарно-санітарний нагляд за тваринною сировиною (шкіри, вовна, щетина та ін.), перевіряють її за допомогою реакції Асколі або біопробами на лабораторних тваринах. Особам, які були в контакті з хворими на сибірку тваринами, користувались інфікованою сировиною з них, продуктами, з профілактичною метою впорскують внутрішньом’язово специфічний гамма-глобулін: для дорослих 20—25 мл, підлітків 12 мл, дітей 5—8 мл. Перед впорскуванням слід за допомогою внутрішньошкірної проби перевірити індивідуальну чутливість до чужорідного білка.

Специфічна активна вакцинація застосовується, головним чином, для тварин. Для цього користуються споровою без капсульною вакциною СТІ. При 100% імунізації тварин проти сибірки це захворювання серед людей не виникає.

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2017uCoz