Інфекційні хвороби Вівторок, 23.10.2018, 02:16
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

Етіологія. Аденовіруси вперше були виділені В. Роу в 1953 р. з тривалокультивованих тканин мигдаликів і аденоїдів, вилучених при хірургічних операціях у дітей. Розмір вірусних часток 70—90 мu. Віріон складається з ДНК і білкової оболонки. Зараз нараховується 32 серологічних типи аденовірусів. Непатогенні для лабораторних тварин, культивуються тільки на диплоїдних і трипсинізоіваних клітинних культурах мавпячих нирок, людського ембріону, клітинах Hela, де розмножуються в ядрах клітин, спричиняючи цитопатичний ефект. Окремі штами вірусу аглютинують еритроцити деяких тварин. В організмі людини розмножуються в лімфоїдній тканині, кишечнику, кон’юнктиві. Добре зберігаються при низьких температурах, при нагріванні до 60° С гинуть за З -5 хвилин.


Епідеміологія. Аденовірусні захворювання поширені по всій земній кулі. В СРСР найчастіше зустрічаються 3, 4, 7 і 14 типи, які спричиняють захворювання людей. Поширеність — цілий рік, в тому числі і влітку. Найчастіше захворюють діти до трирічного віку. Джерелом інфекції при аденовірусних захворюваннях є людина — хвора або вірусоносій. Серед дорослих інфекція часто перебігає в латентній формі. Інфекція передається, головним чином, крапельно, проте можливий також аліментарний шлях зараження, оскільки вірус може виділятися з організму також із фекаліями.


Описані випадки захворювань серед осіб, які користувались плавальними басейнами. Ступінь контагіозності для аденовірусної інфекції нижчий, ніж при грипі.


Клініка. Аденовіруси викликають різноманітні за локалізацією і тяжкістю перебігу ураження дихальних шляхів і кон’юнктиви очей: від стертих форм — риніту, назофарингіту і катарального кон’юнктивіту — до тяжких пневмоній і плівчастих кон’юнктивітів з гострими катарами дихальних шляхів. Інкубаційний період здебільшого триває 4—8 днів. Серед клінічних форм цієї інфекції найдокладніше вивчені ринофарингокон’юнктивальна гарячка і аденовірусні пневмонії.


Перша клінічна форма — ринофарингокон’юнктивальна гарячка — характеризується нерідко гострим початком, підвищенням температури до 38—39° С; головним болем, зрідка спостерігається блювання. Явища загальної інтоксикації, на відміну від грипу, менш виразні. Шкіра у хворих бліда, обличчя іноді дещо набрякле, шийні та підщелепні лімфатичні вузли збільшені. Слизова оболонка зіва мало змінена, зрідка спостерігається невелике почервоніння дужок, мигдалики збільшені, набряклі, часто з крапчастим, навіть плівчастим нальотом, що створює подібність до фолікулярної і лакунарної ангіни. На задній стінці глотки спостерігається звичайно почервоніння з гіпертрофованими фолікулами. Наліт на мигдаликах може бути протягом 3—5 днів. Майже постійно виникає нежить з рясними слизовими, рідше шійно-слизовими виділеннями. При риноскопії виявляють гіперемію і набряклість слизової оболонки носових ходів. Часом спостерігаються ларингіт з охриплістю голосу і грубим кашлем та ларинготрахеїт з болями за грудниною і стійким болісним кашлем. Одночасно виникає кон’юнктивіт. У хворих на 1-й, але частіше на 2—3-й день з’являються ознаки катарального або катарально-фолікулярного кон’юнктивіту з нерясними виділеннями. В наступні дні явища кон’юнктивіту звичайно посилюються, краї повік набрякають, часто на кон’юнктивах повік з’являються щільні білі або жовтуваті плівки, які згодом дуже повільно розсмоктуються (до 12—14 днів). М. І. Морозкін і Р. Я Херсонська розрізняють три форми кон’юнктивіту при аденовірусній інфекції: катаральну, фолікулярну і плівчасту.


При аденовірусній інфекції хвороба іноді має «повзучий» характер. Спочатку спостерігаються явища гострого фарингіту, які згодом зникають, але з’являється риніт; або, навпаки, закінчується риніт — з’являється фарингіт. Після зникнення ознак фарингіту або в періоді одужання може розвинутись кон’юнктивіт. Такий торпідний, млявий перебіг, мабуть, зв’язаний з недостатністю імунобіологічної реактивності у дітей.


У легенях при ринофарингокон’юнктивальній гарячці спостерігаються симптоми бронхіту — тривалі, сухі, рідше різнокаліберні вологі хрипи. Кількість лейкоцитів у крові не змінена, формула малозмінена, швидкість зсідання еритроцитів — у межах норми. Гарячка при цій формі хвороби триває в основному не довше тижня, зрідка затягується до 10—15 днів, після чого хворий видужує. Але часом ця форма інфекції може ускладнюватись пневмоніями, які приєднуються на 3—4-й день, що призводить до погіршання загального стану хворих, підвищення температури, появи задишки, посилення кашлю, ціанозу. У крові — лейкоцитоз, прискорення РОЕ. Печінка та селезінка часто збільшені.


Друга клінічна форма — первинна аденовірусна пневмонія (легенева форма, синдром атипової пневмонії). При цьому на фоні риніту і фарингіту, іноді навіть при відсутності цих явищ, вже в перший день захворювання у дітей з’являються явища пневмонії. В цих випадках вже з самого початку хвороби температура досягає 39,5—40° С. Виникає задишка, ціаноз, інтоксикація. Звертають на себе увагу виразні фізикальні зміни у легенях, велика кількість дрібних вологих хрипів, які спостерігаються до 18—20-го, нерідко З0—40-го дня хвороби. За рентгеноскопічною картиною, ці пневмонії звичайно вогнищеві, дрібновогнищеві і зливні. Гарячка триває до 2 тижнів і довше, зміни у легенях — набагато довше. Лейкоцитоз перебуває звичайно в межах 12—16 тис., рідко вище. У 50% випадків кількість лейкоцитів — у межах норми.


Аденовірусні пневмонії — це, справді, вірусні, а не бактерійні, які нерідко ускладнюють грип. Перебіг захворювання, особливо у дітей раннього віку, може мати загрозливий характер. Летальність досягає 20%, особливо серед немовлят. При патологоанатомічному дослідженні найчастіше виявляють інтерстиціальну, катарально-геморагічну, катарально-некротичну пневмонії, циркуляторні розлади (застійні явища, стази, крововиливи) в легенях, катарально-некротичний трахеїт, бронхіт, перибронхіт. Аденовірусні пневмонії іноді ускладнюються серозними і серозно-гнійними плевритами; некротичні процеси у стінці бронхів та перибронхіти можуть призвести до бронхоектазів. Іноді спостерігається отит.
Крім цього, аденовірусна інфекція може перебігати також у вигляді ізольованих форм: плівчастого кон’юнктивіту, фарингіту, плівчастої ангіни, гострого недиференційованого гарячкового захворювання з маловиразними проявами ураження дихальних шляхів. У немовлят часом буває пронос, виникають мезоаденіти, які можуть симулювати синдром «гострого живота». З вилучених  під час операції мезентеріальних вузлів можна виділити аденовіруси. Іноді аденовіруси спричиняють паренхіматозний гепатит.


У 17% випадків після короткочасного поліпшення настає рецидив з повторною гарячкою, загостренням всіх ознак хвороби; іноді таких рецидивів буває 2—З (Р. Я Херсонська).


Діагностика аденовірусних захворювань на підставі тільки клінічної симптоматології, особливо в спорадичних випадках, важка. Коли при кон’юнктивіті, особливо плівчастому, у зіві і кон’юнктиві немає дифтерійних паличок, це дозволяє з більшою імовірністю припустити, що в даному разі йдеться про аденовірусне захворювання. Щоб поставити діагноз, потрібні вірусологічні і серологічні дослідження. При аденовірусних захворюваннях, на відміну від грипу, інтоксикація значно менша, катаральні явища з’являються вже з першого дня, часто буває плівчастий кон’юнктивіт, збільшення лімфатичних вузлів, печінки та селезінки, а також шлунково-кишкові розлади.


Матеріал для дослідження — змиви з носоглотки, кон’юнктивальиий секрет. Виділення вірусу забезпечується посівами на перещеплювані культури тканин амніону людини або клітин Heia. Певні наслідки можна одержати при риноцитоскопії мазків-відбитків слизової оболонки носа, забарвлених за Романовським. При цьому виявляють пласти клітин плоского (а не циліндричного, як при грипі) епітелію зі зміненими ядрами, що мають вигляд розетки або сітки. При люмінесцентній мікроскопії цих мазків в ядрах уражених клітин спостерігається яскраво-зелена флуоресценція, що свідчить про наявність в них вірусних включень, які складаються з ДНК. Користуються методом виявлення флуоресцентних антитіл у носоглоткових змивах. 


Серологічна діагностика полягає у виявленні зростання титру комплементзв’язуючих речовин при дослідженні парних сироваток. Суперечливі дані одержано за допомогою серологічних реакцій гемаглютинації, гальмування аглютинації, а також шкірно- алергічної реакції.


Лікування в основному симптоматичне. Деякого поліпшення в перебігу хвороби досягають від впорскувань гамма-глобуліну, одержаного із сироватки крові дорослих людей; ін’єкції треба повторювати кожні 3—4 дні. М. І. Морозкін і Р. Я. Херсонська спостерігали позитивні наслідки при лікуванні аденовірусних кон’юнктивітів 0,1 % розчином дезоксирибонуклеази, який закапують у кон’юнктивальний мішок та в ніс по 3—4 краплі. Щоб запобігти ускладненням від вторинної бактерійної інфекції, доцільно застосовувати антибіотики і сульфаніламіди. Сприятливий терапевтичний ефект дає лікування інтерфероном. Препарат призначають по 0,5 мл у кожний носовий хід 3 рази на день і одночасно внутрішньом’язово по 3 мл 2—3 рази на день.


Профілактика полягає в ізоляції хворих. Зараз вивчаються можливості специфічної профілактики аденовірусних захворювань.

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2018uCoz