Інфекційні хвороби Середа, 20.06.2018, 18:32
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

У гострому періоді висипного тифу, за винятком днів, коли спостерігаються «врізи», добові коливання температури звичайно невеликі. Проте в дітей та осіб, які повторно хворіють на висипний тиф, а також у вакцинованих температурна реакція може відзначатися схильністю до ремісій.


Перед закінченням гарячкового періоду (з 10—11-го дня) настає деяке поліпшення стану хворих. Шкіра робиться більш м’якою та вологою, зникає набряклість та почервоніння. Висип вже з 8—9-го дня починає бліднути, набуваючи бруднувато-синюшного відтінку. Еритеми та розеоли зникають, іноді залишаючи по собі легку пігментацію. Петехії спостерігаються дещо довше, до 12— 14-го дня хвороби, після чого буває пігментація шкіри.


При висипному тифі висип після зникнення знову не появляється, не рецидивує. Іноді після зникнення висипу спостерігається висівкувате лущення шкіри.


Свідомість у хворих швидко відновлюється. Проте іноді навіть після повного спаду температури можуть виникати психічні розлади, які звичайно закінчуються видужанням. Підвищується апетит, іноді так сильно, що набуває характеру булімії. Нормалізуються пульс та артеріальний тиск. Ще до зниження температури починається прогресуюче збільшення діурезу.


Після закінчення гарячкового періоду досить довго триває стан адинамії та астенії. Хворі ще довго відчувають слабість у ногах і ніби наново вчаться ходити. Ще повільніше відновлюються пам’ять та розумова працездатність. Тому перехворілим на висипний тиф треба надавати тривалу відпустку.


Летальність при висипному тифі раніше становила 2,5—5%, зараз вона не перевищує кількох десятих процента.


Вище було описано клінічну картину так званого епідемічного висипного тифу, який тепер на території Радянського Союзу майже не спостерігається.


Поодинокі випадки висипного тифу, які тепер інколи де-не-де виникають, розцінюються частіше як випадки спорадичного тифу.


Спорадичний висипний тиф (хвороба Брилля — Цінсера) етіологічно тотожний епідемічному, але має певні епідеміологічні відміни. Випадки його виникають, як поодинокі захворювання, нерідко при відсутності вошивості у вогнищі. Подібні захворювання реєструються звичайно серед осіб, які в минулому хворіли на висипний тиф. Тому спорадичний висипний тиф іноді ототожнюють з повторним або рецидивним висипним тифом, що виникає ендогенно внаслідок загострення латентної інфекції після перенесеного в минулому епідемічного тифу.


Спорадичний висипний тиф проте може виникати і в осіб, які хворіють уперше. Він характеризується нерідко поступовим початком захворювання. «Врізи» на температурній кривій часто відсутні. Петехії на шкірі нерідко теж відсутні, переважає еритематозно-розеолоподібний висип, іноді — папулоподібний. Ураження цент-ральної нервової системи менш виразне. Період реконвалесценції починається одразу після падіння температури, без тривалої адинамії. Трапляються, однак, випадки спорадичного, в тому числі й повторного, висипного тифу з досить тяжким перебігом і навіть летальним кінцем.


Лабораторна діагностика. Мікробіологічна діагностика висипного тифу здійснюється зараженням одежних вошей або морських свинок кров’ю хворих. Цими методами користуються в спеціальних умовах. Найчастіше застосовують серологічні методи діагностики. Найбільш чутливою є реакція зв'язування комплементу з рикетсіозним антигеном (РЗК). її роблять на холоді. Вона дозволяє виявити не тільки захворювання в активній фазі, але і ретроспективно, оскільки комплементфіксуючі антитіла можуть зберігатись роками. Діагностичний титр реакції зв’язування комплементу при висипному тифі 1 : 160. При нижчих титрах дослідження слід повторити для виявлення зростання титру антитіл.


Надійним методом діагностики висипного тифу є також реакція непрямої гемаглютинації (РИГА). Вона дуже чутлива: її діагностичний титр дорівнює 1 : 1000. Але антитіла при цій реакції — гемаглютиніни — виявляються лише в активній стадії висипного тифу. В періоді реконвалесценції титр гемаглютинінів поступово знижується, і до 6-го місяця антитіла зникають.


Дуже поширена реакція аглютинації з рикетсіями (РАР). Діагностичний титр її 1 : 160. Г. С. Мосінг запропонував ставити цю реакцію крапельним способом: в цій модифікації діагностичний титр її 1 : 40. Результати цієї реакції не завжди чіткі.


Позитивні наслідки всіх поданих вище діагностичних мір виявляються з 5—6-го дня захворювання.


Для диференціації епідемічного первинного висипного тифу від спорадичного повторного запропоновано спосіб Меррі. Після первинного визначення титру антитіл в сироваткових реакціях (РЗК, РИГА, РАР) до досліджуваної сироватки додають речовини, які містять сульфгідрильні групи — цистеїн або етанетіол, після чого вдруге роблять серологічні дослідження. При епідемічному первинному висипному тифі титр антитіл сироватки, обробленої сульфгідрильними речовинами значно знижується, в той час як при повторному тифі титр антитіл, порівняно з необробленою, не змінюється. Механізм цього явища полягає в тому, що при первинному висипному тифі утворюються імунні глобуліни типу макроглобулінів з константою седиментації 19— S, які руйнуються сульфгідрильними групами, а при повторному тифі імунні глобуліни мають константу седиментації 7 — S, і не чутливі до дії сульфгідрилів. Диференціація цих захворювань можлива також за допомогою реакції аглютинації з культурою Proteus vulgaris — ОХ19 позитивні реакції якої спостерігаються при первинному висипному тифі, а при повторному тифі ця реакція буває негативною або випадає дуже пізно (на 3-му тижні). Розробляється також діагностика висипного тифу імунолюмінесцентним методом.


Диференціальний діагноз. У довисипному періоді диференціальну діагностику висипного тифу треба проводити з грипом, від якого він відрізняється наростанням хворобливих явищ, більш інтенсивним головним болем, невиразністю катаральних явищ з боку верхніх дихальних шляхів, центральною пневмонією, для якої типові задишка, ціаноз, що не спостерігаються в ранньому періоді захворювання на висипний тиф, а також з менінгококовим менінгітом, при якому менінгеальні ознаки більш виразні, ніж при висипному тифі, а також спостерігаються інші неврологічні зміни: в цьому випадку діагноз вирішується на підставі лікворологічних даних.


У висипному періоді диференціальна діагностика проводиться з черевним тифом і паратифами, лептоспірозом (див. відповідні розділи), а також з сепсисом, токсико-алергічними і медикаментозними еритемами. Від сепсису висипний тиф відрізняється відсутністю вогнища септичного розмноження мікробів, трясучих ознобів, метастазів. Вирішальне значення мають результати посіву крові. Токсико-алергічні еритеми не супроводжуються великою інтоксикацією, висип більш рясний, поліморфний, часто — зливний, в крові нерідко — еозинофілів. Для виключення медикаментозного висипу потрібні відповідні анамнестичні дані (вживання антибіотиків, сульфаніламідів, впорскування сироваток і т. ін.).


Лікування. З того часу, як при висипному тифі стали застосовувати антибіотики хлороміцетшшвої (левоміцетин) і особливо тетрациклінової групи (тетрациклін, тераміцин), висипний тиф «як би перестав бути тифом» (Г. П. Руднєв).


Найбільш ефективний тетрациклін. Цей препарат слід давати хворим по 0,3 г 4 рази на добу до зниження температури і ще добу після того, всього 2,4—4,8 г на курс лікування. Менш ефективний тераміцин. Його призначають також по 0,3 г 4—6 разів на добу до зменшення гарячки. У такому ж дозуванні можна застосовувати й ауреоміцин.


Є. А. Гальперін і А. В. Єременко з успіхом застосовували окситетрациклін у комбінації з адренокортикотропним гормоном або кортизоном. Антибіотик призначали по 200 тис. ОД (0,2 г) 4 рази на день, АКТГ по 20—ЗО ОД 2—3 рази на день. Лікування тривало не довше 3—4 днів.


Певний терапевтичний ефект дають антибіотики з групи хлороміцетину. Синтоміцин або левоміцетин дають всередину по 0,5 г 6 разів на добу до нормалізації температури, всього 10—12 г на курс. Через 2—3 дні від початку лікування знижується температура.


Лікування антибіотиками значною мірою запобігає ускладненням і необхідне при їх виникненні. При появі побічних явищ (висипи, стоматит і т. д.), що викликаються антибіотиками, доцільно призначити димедрол (0,05—0,1 г 1—2 рази на день) або гамма глобулін (А. М. Ярцева). Антибіотики в комбінації з АКТГ або кортизоном набагато рідше спричиняють явища побічної токсичної дії.


Для лікування висипного тифу необхідно застосовувати також засоби патогенетичної і симптоматичної терапії. Належну увагу слід приділяти догляду за хворими та його харчуванню. Хворому забезпечують цілковитий спокій в ліжку і разом з тим час від часу перевертають його, щоб запобігти гіпостатичним змінам у легенях. При тяжкому перебігу хвороби хворого кладуть на гумовий круг, крижі та інші місця, де можуть виникнути пролежні, розтирають щоденно камфорним спиртом. Треба систематично слідкувати за сечовипусканням, своєчасним випорожненням і станом сечового міхура хворого. При затримці сечовипускання іноді допомагають грілки на ділянку сечового міхура або невисока клізма. Б. Я. Падалка радить впорскувати 1 мл 1% розчину пілокарпіну. Через 15—20 хвилин після ін’єкції настає сечовипускання. Якщо ці консервативні засоби не дають ефекту, то вдаються до катетеризації. При закрепах призначають клізми. Треба слідкувати також за станом ротової порожнини хворого.


Дієта повинна бути легкою, але досить калорійною і багатою на вітаміни, зокрема С та комплексу В. Хворому треба давати молоко, чай, фруктові соки та мінеральні води (до 10 склянок рідини на день).


При наявності ознак серцево-судинної слабості застосовують препарати, що підвищують судинний тонус та артеріальний тиск. Так, доцільно вводити кордіамін по 2 мл 1—2 рази на день і 10% розчин коразолу по 1 мл 1—2 рази на добу. В разі виникнення пневмонії слід призначати ін’єкції 20% камфори по 3-4 мл 2—3 рази на добу, при значній артеріальній гіпотонії та загрозі колапсу — ін’єкції 0,1% розчину нітрату стрихніну по 1—2 мл 1—2 рази на день, 5% розчину ефедрину гідрохлориду по 0,5 мл 1—2 рази на день. Дехто радить у подібних випадках застосовувати також пітуїтрин Р підшкірно по 1 мл 2—3 рази на день. При виникненні колапсу внутрішньовенно вводять 0,25—0,5 мл строфантину з 10 мл 40% розчину глюкози, підшкірно вливають 500—1000 мл 5% розчину глюкози і зігрівають хворого, в тяжких випадках застосовують адреналін, корглікон, мезатон.


При порушенні дихального ритму призначають ін’єкції камфори, лобелін — 1 мл підшкірно; при різкому головному болі — амідопірин з кофеїном, лід на голову. Підшкірне впорскування фізіологічного розчину дехто вважає недоцільним (Г. М. Капник), бо при висипному тифі буває затримка хлоридів у тканинах і нерідко набряк головного мозку.


Лікування ускладнень проводиться залежно від їх характеру.


Хворих дозволяється виписувати з лікарні не раніше як на 12-й день після спаду температури. Після виписки з лікарні хворому слід надати відпустку на 10—14 днів з наступним обмеженням фізичного навантаження. При потребі надалі хворий повинен бути під амбулаторним наглядом.


Профілактика. Кожного гарячкового хворого, в якого підозрівають висипний тиф, обов’язково треба госпіталізувати. Це слід зробити не пізніше 4-го дня від початку захворювання, коли інфікована воша ще не може заразити здорову людину. На жаль, хворих частіше госпіталізують уже після появи висипу. Про кожний випадок захворювання на висипний тиф лікар, фельдшер або навіть медична сестра повинна негайно повідомити санепідстанцію.


При госпіталізації хворого піддають старанній санітарній обробці. Волосся на голові, лобку та інших волосистих ділянках шкіри бажано старанно вистригти, зняте волосся спалити. Після стрижки хворого необхідно добре обмити у ванні або під душем, потім, витерши насухо, всі поголені ділянки шкіри обробити пастою ДДТ, 50% мильною емульсією сольвенту або іншими інсектицидними речовинами. Білизну потрібно обробити в бучильнику, а одяг старанно продезинфікувати в камері. Щоденно слід оглядати білизну, простирадла та волосисті частини тіла хворого.


У вогнищі, звідки був ізольований та госпіталізований хворий, одяг, постільну білизну і житло піддають старанній санітарній обробці — дезінфекції та дезінсекції. Всі особи, які спілкувались з хворим у кімнаті, гуртожитку, казармі і т. д., також підлягають старанній санітарній обробці. Після цього за ними встановлюється 25-денний медичний нагляд (вимірювання температури тощо).


Слід повсякденно проводити боротьбу з вошивістю, застосовуючі такі міцні інсектицидні речовини, як ДДТ, гексахлоран та ін. Модер, Ліндеман і Вейєр (1956), Г. С. Мосінг пропонують призначати бутадіон всередину. Воші, що паразитують на шкірі людини, під дією цього препарату швидко гинуть.


Специфічна профілактика висипного тифу полягає в активній імунізації рикетсіозними вакцинами.


Львівський учений Вейгль ще в 1921 р. розробив метод вакцинації емульсіями інактивованих кишок заражених вошей. Останніх заражають ректально культурами рикетсій за допомогою капілярних клізм. Через 5—7 днів з вошей вилучають кишечники, з яких готують емульсію в 0,5% розчині фенолу. Для однієї людино-дози (три щеплення) потрібно до 100—120 кишечників вошей.


У 1943 р. в м. Пермі А. В. Пшеничнов та Б. І. Райхер запропонували інший спосіб виготовлення вакцин з заражених вошей: личинок годували кров’ю висипнотифозних хворих крізь епідермо-мембрану, натягнену на камеру з цією кров’ю, і пізніше розтирали у 0,2% розчину формаліну. Одержану після цього емульсію центрифугували, щоб звільнити її від часток хітину. Для вакцинації однієї людини потрібна емульсія, вироблена з 50 вошей.


Французькі вчені Дюран та Жіру виготовили вакцину з емульсії легень мишей, яких заразили інтраназально живими рикетсіями. Подібну вакцину одержали в Радянському Союзі М. К. Яцимирська-Кронтовська та М. М. Маєвський. Цю вакцину досить широко застосовували під час Великої Вітчизняної війни для щеплення воїнів Радянської Армії та цивільного населення.


В США Кокс запропонував ововакцину з рикетсій, яких культивували в жовтковому мішку курячих ембріонів.


Тепер користуються вакцинами, виготовленими з рикетсій, оброблених 0,5% формаліном і адсорбованих на фосфатах. Вакцинацію проводять двічі (по 0,5 мл), інтервал між щепленнями — 15 днів.


Останнім часом вивчається можливість застосування живих рикетсіозних вакцин для активної імунізації проти висипного тифу. Іспанські вчені Кляверо і Перес Голярдо виділили з крові висипнотифозного хворого штам рикетсій, який після 11-го пасажу на курячих ембріонах втратив вірулентність, але зберіг імуногенні властивості. Цей штам був запропонований для імунізації. Пізніше був одержаний штам Е-225, з якого Фокс виготовив вакцину. В експериментах на тваринах вона виявилась досить імуногенною. Проте перевірочні дані А. В. Пшеничнова, О. Н. Шевельової та Е. Г. Носкової показали, що стійкий імунітет був досягнутий лише в 50% імунізованих тварин. Ці вчені одержали новий штам рикетсій, який в експериментальних умовах (на свинках) виявив високий імуногенний ефект,


Після вакцинації захворюваність знижується в 3—4 рази. Специфічна вакцинація — це тільки допоміжний захід у боротьбі з висипним тифом, основним залишається систематична боротьба з вошивістю і здійснення планомірних профілактичних заходів.

 

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2018uCoz