Інфекційні хвороби Субота, 16.12.2017, 02:34
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

Хоріоменінгіт (гострий лімфоцитарний менінгіт, гострий первинний серозний менінгіт, хвороба Армстронга — Ліллі) являє собою гостре інфекційне захворювання вірусної етіології. Хоріоменінгіт був відомий ще в кінці минулого століття і в Росії вперше описаний Л. О. Даршкевичем. Захворювання спостерігається у вигляді як окремих спорадичних випадків, так і невеликих епідемічних спалахів.

Збудник хоріоменінгіту був виділений вперше Армстронгом і Ліллі в 1934 р. Елементарні тільця мають розмір 35—55 mu. Вірус можна культивувати на хоріоналантоїсній оболонці курячого зародка, а також на середовищах з переживаючих тканин. Морські свинки, мавпи, собаки, бавовникові щури сприйнятливі до цієї інфекції. Можна заразити також білих мишей, але у них інфекція перебігає безсимптомно. В СРСР вірус хоріоменінгіту був уперше виділений у Харкові В. М. Ждановим та М. І. Леві.

Джерелом інфекції для людини вважають хатніх мишей (Mus musculus). Вони переносять інфекцію безсимптомно, виділяючи вірус з фекаліями, сечею та носоглотковим слизом. Є дані, що миші можуть передавати вірус також через гамазових кліщів. Крім хатніх мишей, носіями вірусу бувають лісові та польові миші, нориці, через що хоріоменінгіт інколи набирає характеру природної вогнищевості. Захворювання спостерігаються повсюдно, зустрічаються також в СРСР. Найчастіше хворіють діти та підлітки. Шлях передачі інфекції ще не досить з’ясований; можливо, що хвороба передається через бліх і кліщів.

Патологоанатомічні зміни при хоріоменінгіті характеризуються гіперемією і набряком м’яких мозкових оболонок та судинних сплетінь: субарахноїдальний простір та мозкові шлуночки наповнені прозорою рідиною. Зміни мозкових оболонок найвиразніші в базальній частині мозку і в ділянці великої цистерни.

Інкубаційний період триває приблизно 5—10 днів. Захворювання починається гостро, з підвищенням температури до 38—39° С, іноді напередодні спостерігаються катаральні явища у верхніх дихальних шляхах.

Часто буває озноб. Хворі скаржаться на інтенсивний головний біль, локалізований в потиличній ділянці. Іноді виникає блювання, легке затьмарення свідомості. Менінгеальні явища виражені помірно, нерідко вони обмежуються лише ригідністю потиличних м’язів. Можуть спостерігатись нетривалі парези V і VI пар черепномозкових нервів, ністагм, у малих дітей — судороги. При люмбальній пункції спинномозкова рідина витікає під підвищеним тиском, прозора. Цитоз коливається від кількох десятків до 200— 400 клітин в 1 мм3, він виникає майже виключно за рахунок лімфоцитів. Кількість білка підвищена до 0,5—1о/оо глобулінові реакції позитивні. Плівка фібрину не випадає. Вміст цукру та хлоридів — у межах норми.

Загальний перебіг захворювання сприятливий. Вже після 1 — 2 люмбальних пункцій стан хворого помітно поліпшується, і за 1,5—2 тижні настає видужання. Проте іноді прояви хвороби рецидивують, можливий навіть хронічний перебіг захворювання.

Летальність незначна. Після перенесення хвороби залишається імунітет.

Діагноз хоріоменінгіту грунтується на даних про характер розвитку хвороби (гострий початок захворювання, інтенсивний головний біль, нерізко виявлений менінгеальний синдром) і лікворологічних даних (прозора рідина, великий лімфоцитарний цитоз).

Етіологічний діагноз базується на виявленні комплементзв’язуючих антитіл у сироватці хворих; реакція зв’язування комплементу в хворих стає позитивною лише наприкінці третього тижня від початку захворювання.

Хоріоменінгіт доводиться диференціювати з туберкульозним менінгітом, при якому ліквор також буває прозорим і цитоз складається переважно з лімфоцитів. Туберкульозний менінгіт на відміну від хоріоменінгіту характеризується поступовим початком, невпинним зростанням менінгеальних явищ і прогресуючим погіршенням стану хворих; у лікворі при цьому через кілька годин з’являється ніжна павутиноподібна плівка, в якій можна виявити туберкульозну паличку. Якщо досліджувати реакцію Такконе, то при туберкульозному менінгіті утворюється кільце, від якого відходять довгі нитки, тоді як при хоріоменінгіті — вуалеподібна плівка з окремими м’якими білими грудочками.

Менінгококовий менінгіт відрізняють від хоріоменінгіту так само, як від інших асептичних серозних менінгітів.

Від інших асептичних серозних менінгітів хоріоменінгіт можна відрізнити лише на підставі вірусологічних досліджень.

Лікування хоріоменінгіту симптоматичне. Допомагають повторні люмбальні пункції, внутрішньовенні вливання 40% розчину гексаметилентетраміну (уротропіну) по 5—10 мл. Для лікування хронічних форм хвороби застосовують вірус-вакцину.

Профілактика полягає в знищенні гризунів (дератизація) та кровосисних комах.

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2017uCoz