Інфекційні хвороби Понеділок, 20.08.2018, 08:00
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

З розвитком науки про інфекційні хвороби і з виявленням останнім часом досі маловідомих інфекцій кількість нозологічних форм, яка вивчається клінікою інфекційних захворювань і іншими суміжними науками, все збільшувалась. Зараз відомо понад 1300 інфекційних хвороб. Необхідність в їх класифікації зумовлена різною етіологією, шляхами поширення, патогенезом, клінічним перебігом тощо. Найбільш послідовною і раціональною є класифікація, запропонована видатним радянським ученим Л. В. Громашевським. В її основу покладено єдину провідну ознаку — специфічну локалізацію збудників інфекції в організмі. В процесі еволюції при переході до паразитичного способу існування мікроорганізми набули органотропних властивостей, тобто здатності локалізуватись і паразитувати в певних органах або тканинах організму. Локалізація збудника в організмі визначає і механізм виділення його в зовнішнє середовище, а отже, і механізми передавання інфекції, а також фактори зовнішнього оточення, які братимуть участь у цій передачі. Виходячи з цих принципів, Л. В. Громашевський поділяє всі інфекційні хвороби на чотири основні групи:

1) кишкові інфекції, для яких основним є фекально-оральний механізм передачі;

2) інфекції дихальних шляхів з крапельним (повітряно-крапельним) механізмом передачі;

3) кров’яні інфекції з трансмісивним (через кровосисних членистоногих) механізмом;

4) інфекції зовнішніх покривів, які передаються за допомогою різних об’єктів побуту та виробничих процесів і при яких зараження відбувається через шкіру й слизові оболонки.

Певним недоліком наведеної класифікації є те, що деякі інфекції не можуть бути повністю вкладені в ту або іншу групу. Так, чуму віднесено до групи кров’яних інфекцій. Однак до цієї групи можна віднести лише бубонну форму чуми, а легеневу форму — до інфекцій дихальних шляхів. Є й інші інфекції (дифтерія, скарлатина, Ку-гарячка тощо), які мають різну локалізацію збудника. Коли збудник має кілька локалізацій («політропний паразит» за виразом Л. В. Громашевського), слід враховувати ту, яка частіше трапляється в житті. Через те, що частіше бувають шкірні форми сибірки, ніж легеневі, її відносять до інфекцій зовнішніх покривів. Відповідно до цього чуму віднесено до кров’яних інфекцій, дифтерію і скарлатину — до інфекцій дихальних шляхів.

Подаємо коротеньку характеристику кожної з груп інфекцій, відповідно до наведеної класифікації.

Кишкові інфекції. Збудники, які належать до цієї групи інфекцій, перебувають у кишечнику хворого (носія) або в органах, анатомічно й фізіологічно зв’язаних з ним (печінка), і виділяються з фекаліями. До цієї групи інфекцій належать: черевний тиф, паратифи А, В і С, хвороби, спричинювані патогенними штамами кишкової палички, дизентерія, амебіаз, інфекційний гепатит, гельмінтози (аскаридоз, трихоцефальоз, гіменолепідоз). Джерелом перелічених інфекцій є людина, а тому ці інфекції складають антропонозний ряд. До зоонозних представників кишкових інфекцій належать салмонельози (частково паратиф В і С), бруцельоз, лептоспірози, ботулізм тощо.

При деяких хворобах, які віднесені до групи кишкових інфекцій, на певному етапі інфекційного процесу відбувається бактеріемія, завдяки чому збудник може виділятись із сечею (черевний тиф, лептоспірози), з молоком (бруцельоз), рідше — із слиною.

Зараження людей відбувається через рот. Збудники попадають з водою, харчовими продуктами, а також можуть бути занесені брудними руками. Значну роль у передачі кишкових інфекцій відіграють мухи, які часто спричиняють літньо-осінню сезонність цих інфекцій.

Інфекції дихальних шляхів. Майже всі представники цієї групи — антропонози, за винятком парагонімозу та орнітозу. Для всіх інших представників інфекцій дихальних шляхів основним джерелом інфекції є людина. Збудники цих інфекцій спричиняють запальні (найчастіше катаральні) зміни слизових оболонок дихальних шляхів (ніс, гортань) та органів, анатомічно сполучених з ними (глотка, глоткове лімфоїдне кільце). Виділення збудників відбувається з екскретами дихальних шляхів у вигляді крапельок слизу, дериватів десквамованого епітелію дихальних шляхів, що частіше буває при кашлі, чханні, голосній розмові. Вдихаючи такі інфіковані крапельки, люди заражаються. Завдяки такому легкому механізмові передачі численні представники інфекцій дихальних шляхів мають високий контагіозний індекс. З цим зв’язане і їх поширення в дитячому віці, тому багато хвороб належать до так званих дитячих інфекцій (кір, краснуха, коклюш, IV і V хвороби, інфекційний мононуклеоз тощо). Більшість з цих інфекцій залишає після себе більш-менш тривалий імунітет, і тому особи, які були інфіковані в дитинстві, в дорослому віці вже не хворіють. Правда, може захворіти і доросла людина, якщо вона не перехворіла в дитинстві. Деякі інфекції дихальних шляхів, наприклад, грип, не лишають після себе стійкого, тривалого імунітету, тому в таких випадках дорослі хворіють не рідше від дітей.

Кров’яні інфекції. Типовою рисою цих інфекцій є те, що вони передаються через живих перенощиків — членистоногих — безпосередньо в кров’яне русло. Первинною та основною локалізацією збудників є кров та лімфа. У цій групі інфекцій, крім антропонозних (висипний та європейський поворотний тифи, волинська гарячка, малярія), значна кількість належить до зоонозних (чума, туляремія, ендемічні рикетсіози, кліщові поворотні тифи, сезонні енцефаліти, гарячки — москітна, жовта, денге, геморагічні, кінські енцефаломієліти). При зоонозних інфекціях джерелом зараження може бути не один, а кілька хазяїв.

Біологічні особливості перенощика визначають і сезонні коливання захворювань на кров’яні інфекції. Так, життєдіяльність комарів, москітів і деяких інших крилатих членистоногих може відбуватись лише в теплі пори року (весна, літо, початок осені). Тому малярія, кліщові та комарині енцефаліти, москітна гарячка мають відповідний сезонний ритм динаміки захворюваності.

Для деяких інфекцій цієї групи (лейшманіози, кліщові спірохетози, сезонні енцефаліти, туляремія, геморагічні гарячки, кліщові рикетсіози) типова природна вогнищевість, тому що перенощики, а також джерела їх (гризуни) можуть існувати лише в певних географічних, кліматичних та топологічних умовах. Людина заражається лише тоді, коли потрапляє в місцевість, де розташовані біотопи джерела або перенощика інфекції. Вчення про природну вогнищевість інфекції створив та розвинув Є. Н. Павловський.

Гематогенна та лімфогенна дисемінація збудників може створити і вторинну локалізацію збудника, наприклад, в легенях (чума, туляремія), нервовій системі (сезонні енцефаліти), судинній стінці (висипний тиф) і т. д.

Інфекції зовнішніх покривів. При цих інфекціях зараження відбувається через шкіру і зовнішні слизові оболонки як безпосередньо, без участі факторі зовнішнього середовища (венеричні хвороби), так і через різні предмети (наприклад, хутра, шкіри, помазки для гоління можуть спричинити сибірку).

До інфекцій зовнішніх покривів належать ранові інфекції, серед яких клініка інфекційних хвороб вивчає правець. Значна кількість представників інфекцій зовнішніх покривів у клініці інфекційних хвороб не розглядається (шкірні та венеричні хвороби, трахома, анаеробні хірургічні інфекції). Але певна частина, переважно зоонозні представники цієї групи (правець, сибірка, сказ, сап, ящур, содоку), розглядається в клініці інфекційних хвороб.

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2018uCoz