Інфекційні хвороби Субота, 16.12.2017, 02:38
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

З історії відомо, що перші лікарні за часів глибокої старовини призначались для ізоляції заразних хворих («віспяні будинки», «двори прокажених» та ін.).


Проте в ті часи інфекційні лікарні були не тільки місцем ізоляції, а й місцем нозокоміальних (внутрішньолікарняних) заражень! Це компрометувало лікарні, викликало труднощі в здійсненні поголовної госпіталізації інфекційних хворих.


До Великої Жовтневої соціалістичної революції нозокоміальні інфекції в дитячих лікарнях більшості великих міст Росії досягали 15—35%. Після Жовтневої революції, коли вперше в СРСР почали проводитись заходи по індивідуальній ізоляції хворих (система боксів), внутрішньолікарняна захворюваність різко знизилась. Для запобігання останній велике значення має обізнаність з епідеміологією, діагностикою та клінікою інфекцій, а також уміння організувати запобіжні заходи, використовуючи всі можливості, які є в розпорядженні лікарні.


Інфекційні лікарні бажано розраховувати не більше як на 500 ліжок. Місце для розташування інфекційної лікарні потрібно вибирати сухе, підвищене, досить озеленене, подалі від річок, ставків, грунт необхідно добре очищати від сміття та гною. Джерела водопостачання (коли немає водопроводу) повинні бути в користуванні тільки лікарні, добре вичищені і відремонтовані, забезпечені санітарною охороною. Бажано, щоб поблизу лікарні були зелені масиви, які відігравали б роль захисної зони. На території лікарні не повинно бути житлових приміщень. Ділянки для лікарні потрібно вибирати з розрахунку 200 м2 всієї площі на одне ліжко.


При відсутності централізованої каналізації треба обладнати відстоювані або вбираючі люки-криниці, приймачі для сміття. Нечистоти та сміття слід знезаражувати та своєчасно вивозити, на території лікарні не повинно бути гризунів.


Найкраще проектувати інфекційні лікарні за павільйонним типом: у кожному відділенні лікарні, яке міститься в окремій будівлі — павільйоні, розміщують хворих на одну й ту ж інфекцію, Павільйон повинен бути розрахований не більш як на 50—60 ліжок: це може забезпечити достатню ізоляцію. Коли під інфекційну лікарню відведено кількаповерховий будинок, відділення необхідно розмістити по поверхах або виділити для них окремі крила будівлі. Верхні поверхи відводять для найбільш летючих інфекцій (кір, вітряна віспа, грип тощо). Зважаючи на особливу сприйнятливість малих дітей до різних інфекцій, відділення для них бажано організувати не більш як на 20 ліжок.


Кожна інфекційна лікарня повинна мати такі сектори:

1) приймально-пропускне відділення із оглядовими боксами, ізоляторами, санітарним пропускником та дезинфекційними установками;

2) діагностично-розбірне відділення з боксами та напівбоксами;

3) профільовані (спеціалізовані) відділення, кожне для окремої інфекції;

4) клінічну та бактеріологічну лабораторію з віварієм;

5) аптеку;

6) приміщення із санітарним вузлом для тих, хто виписується;

7) дезинфекційну камеру;

8) пральню;

9) морг та прозекторську.


Приймально-пропускне відділення — перше місце, куди потрапляє хворий. Воно повинно бути добре обладнаним, зразково чистим, мати затишний, приємний вигляд. Для обслуговування приймального відділення треба виділяти відповідно підготовлений, чепурно одягнений персонал. У відділенні не повинно бути нічого такого, щоб викликало у хворого негативні емоції.


Якщо лікарня розміщена за павільйонною системою, то для приймального відділення потрібна окрема будівля. При розміщенні лікарні в одній будівлі для приймання і санітарної обробки хворих виділяють окреме, ізольоване приміщення.
Кожного хворого, що поступає до лікарні, зустрічає медична сестра приймального відділення. Вона знайомиться із документацією хворого, згідно з якою він був направлений до лікарні, і в залежності від зазначеного там діагнозу супроводжує його до відповідного оглядового боксу. Оглядові бокси повинні мати окремі входи та виходи. В оглядовому боксі реєструють прибулого хворого і заповнюють відповідну документацію — історію хвороби, картку термінового повідомлення про дане захворювання та ін. Тут лікар оглядає хворого, ставить попередній діагноз, в разі потреби надає йому негайну медичну допомогу; у хворого беруть матеріал для лабораторного дослідження.


Оглядаючи прибулого, лікар повинен з’ясувати, чи не стикався він протягом останніх 3 тижнів з хворими на інші інфекційні хвороби (кір, скарлатину, вітряну віспу, свинку, дифтерію тощо). Необхідно, щоб дільничний або амбулаторний лікар, який направляє хворого до інфекційного стаціонару, зазначав про це в обмінній картці. Якщо ж такі відомості відсутні, то лікар приймального відділення повинен довідатись по телефону в санітарно-епідеміологічній станції, чи не зареєстровано хворих на перелічені вище інфекції в будинку, де живе хворий, у школі, дитячому закладі, який відвідував він, або по місцю його роботи. Дані відомості не мають значення, коли хворий сам перехворів на ці інфекції в минулому.


В протилежному випадку всіх хворих, які могли заразитись за останні три тижні іншими інфекціями, вважають як перебуваючих в інкубаційному періоді відповідного захворювання, зважаючи на те, що найбільша тривалість інкубаційного періоду перелічених захворювань дорівнює 3 тижням. Таких осіб розміщують в ізоляторах чи боксах.


Якщо лікар приймально-пропускного відділення не впевнений у правильності діагнозу, то хворого переводять у діагностично-сортувальне відділення. Тут, у боксі або ізоляторі, він перебуватиме доти, поки не встановлять остаточного діагнозу. Після того його скеровують у відповідне відділення.


Перед відправкою у відповідне відділення хворий проходить санітарну обробку, спосіб якої призначає лікар приймального відділення. Хворого роздягають, одяг збирають у спеціальні мішки, просякнуті дезинфікуючою речовиною, і передають для камерної дезинфекції.


При санітарній обробці хворого бажано обстригти і поголити; цей захід є абсолютно необхідним при паразитарних тифах, педикульозі, в період епідемії цих тифів. Зняте волосся спалюють. Після цього хворого ретельно миють з милом та щітками. Миття під душем більш гігієнічне, ніж у ванні. Для лежачих хворих (щоб їх мити під душем) треба обладнати облицьовану кахлем лежанку, а душову розетку приєднати до гумового шланга. Після миття доцільно обробити волосяні частини шкіри хворого інсектицидними речовинами (альбіхтолова паста, інсектицидне мило тощо); потім, хворого одягають у чисту білизну і переводять у відповідне відділення.   


Коли хворого треба помістити в бокс або ізолятор, вся процедура приймання і обробки проводиться безпосередньо там. Для цього найкраще мати при лікарні так звані мельцерівські бокси, які запропоновані вперше в СРСР інженером Мельцером (рис. 6).

Це одиночна палата, при якій обладнано санітарний вузол (ванна, вбиральня та ін.). Хворий поступає безпосередньо у невелике приміщення — зовнішній передбоксник, де його оглядають, роблять санітарну обробку. Після цього хворого переводять у бокс — маленьку палату на одне ліжко, яка сполучається ще з внутрішнім передбоксником, де зберігаються халати та є рукомийник для персоналу. Внутрішній передбоксник з’єднується з коридором будинку лікарні. Стінка бокса, яка виходить у коридор, засклена: це дозволяє персоналові одночасно наглядати за кількома хворим.


Приймальне відділення виконує також функції центрального довідкового бюро лікарні: веде облік руху хворих (прийнятих,виписаних, переведених до інших лікувальних закладів, померлих), викликає консультантів, сповіщає органи охорони здоров’я або санітарно-епідеміологічні станції про зміни попередньо встановлених діагнозів.


Лікарняні палати для інфекційних хворих повинні бути світлими, теплими, забезпечуватись водою, часто провітрюватись; світловий коефіцієнт у них повинен дорівнювати 1 :4. Коли в палаті перебувають хворі з підвищеною збудливістю, хворі на правець, сказ, менінгіти, її потрібно затемнювати. Палати доцільно розміщувати з південного сходу на південний захід — це забезпечує достатнє сонячне освітлення. Температура повинна дорівнювати 17— 18° С, у дитячих палатах — до 20° С; відносна вологість — не більше 50%. Вентиляція палат найкраще забезпечується за допомогою фрамуг, які треба відчиняти взимку на 10 хв через кожні дві години, восени та ранньою весною — на цілу добу. Підлоги в палатах доцільно вкривати лінолеумом. Стіни до висоти 175 см від підлоги бажано облицьовувати кахлею або фарбувати олійною фарбою. У палаті не повинно бути більше 2—4 ліжок (віддаль між ними — не менше 1—2 м), а також зайвих меблів.


Необхідно, щоб хворі вмивалися вранці та ввечері, після кожного випорожнення мили руки, щотижня приймали гігієнічні ванни і міняли білизну. Забруднену білизну міняють негайно і замочують на 2 год в 0,5% розчині хлораміну, кип’ятять та перуть. Столовий посуд, рушники, носові хусточки, іграшки, судна, нічні горщики повинні бути окремими для кожного хворого.


Прибирають у палатах не менш як 2 рази на добу вологими ганчірками та щітками, після чого їх дезинфікують в 3% розчині лізолу або 1 % розчині хлораміну протягом 2 годин.


Сміття, зібране під час прибирання палат, спалюють в спеціальних грубках.


Убиральні в інфекційних лікарнях повинні мати індивідуальні кабіни (1 на 20 хворих). Судна та унітази дезинфікують 10% розчином хлорного вапна, дезинфікують також стічні води після прийняття ванн.


У палатах іграшки для дітей повинні бути виключно гумові або гутаперчеві: це полегшує їх дезинфекцію. Термометри, грілки та інші предмети догляду за хворими дезинфікують 2% розчином хлораміну або 3% розчином лізолу, шпаделі кип’ятять.


Столовий посуд після користування обмивають 0,5% розчином хлораміну і кип’ятять. Рештки їжі заливають 5—10% розчином хлорного вапна на 2 год, після чого викидають у каналізацію або вигрібну яму.


Персонал зобов’язаний суворо додержувати правил особистої гігієни, а також санітарного та протиепідемічного режиму в лікарні. Кожний медичний та обслуговуючий працівник інфекційної лікарні мусить мати спеціальний одяг, взуття, ковпак на голову або косинку. Переходячи з одного відділення в інше, необхідно міняти халат. При обслуговуванні хворих на інфекції дихальних шляхів треба користуватись масками, бажано и окулярами. Персоналу забороняється приймати їжу в приміщеннях для хворих; виходити в робочому одязі за межі лікарні. Руки слід тримати в чистоті, мити та дезинфікувати їх 0,5% розчином хлораміну, особливо після догляду за хворими. Для технічного персоналу (санітарки, вбиральниці) потрібно регулярно проводити заняття з санмінімуму, щоб знайомити їх з усіма заходами запобігання внутрішньолікарняному зараженню.


Кожного працівника, якого приймають на роботу до лікарні, слід обстежувати на бацилоносійство кишкових інфекцій та дифтерії, заразні шкірні та венеричні хвороби, трахому та гельмінтози і надалі періодично проводити медичні огляди. Всьому персоналові треба періодично проводити запобіжні щеплення проти віспи та інших захворювань. Щоденно слід оглядати як хворих, так і обслуговуючий персонал (особливо технічний та дезинфекторів) на педикульоз. Щодня після роботи медичні працівники повинні приймати душ.


Родичам категорично забороняється відвідувати інфекційних хворих.


Коли захворіла дитина поступає до лікарні разом з матір’ю, остання підлягає такій же санітарній обробці та лікарському дослідженню, як і хвора дитина; крім того, матері треба докладно розповісти про правила санітарно-протиепідемічного режиму в лікарні.


У випадку внутрішньолікарняного зараження необхідно негайно ізолювати хворого, провести дезинфекцію приміщення, після чого накласти карантин на відповідну палату або навіть на все відділення (при виникненні таких контагіозних інфекцій, як кір, вітряна віспа). Виписка хворих з цього відділення (палати) припиняється на весь період карантину, який залежить від тривалості максимального інкубаційного періоду. В разі необхідності в карантинному відділенні проводять запобіжні щеплення (введення гамма-глобуліну проти кору, поліомієліту, фагування тощо).


Правильна організація лікування, досконале додержання протиепідемічного режиму і термінів ізоляції хворих, сумлінне ставлення персоналу лікарні до своїх обов’язків — надійна запорука недопущення виникнення нозокоміальних інфекцій.


Хворого не можна виписувати з лікарні відразу після клінічного видужання. Він мусить відбути весь термін ізоляції, встановлений для даної хвороби, позбутись носійства відповідних мікробів; у день виписки пройти заключну санітарну обробку і одягти добре продезинфікований власний одяг. При деяких захворюваннях (скарлатина, інфекційний гепатит тощо) хворий підлягає карантину і після виписки. В палатах після виписки хворих проводять заключну дезинфекцію. Перед випискою лікар дає перехворілому поради по додержанню дальшого дієтичного, лікувального і протиепідемічного режиму.


Крім санітарно-профілактичного і протиепідемічного, в інфекційній лікарні треба додержувати лікувально-охоронного режиму, хворим необхідно забезпечити повний спокій, своєчасно усувати не тільки звукові, але й нюхові подразники (судна, сечоприймачі тощо).


Потрібно максимально ущільнити розпорядок денний. Медичні маніпуляції слід виконувати або в окремому маніпуляційному приміщенні, або (для важких хворих) за ширмою.


В окремих випадках години сну треба продовжувати: не завжди слід будити хворого для того, щоб, наприклад, виміряти йому температуру або зробити маніпуляцію, яка не є невідкладною. Необхідно враховувати психіку хворого. Під час лікарських обходів не слід обговорювати з присутніми медичними працівниками стан хворого, прогноз, діагноз — все, що може схвилювати його. Треба всіляко підвищувати емоціональний тонус хворих, що, в свою чергу, сприяє підвищенню їх загальної неспецифічної реактивності і швидкому одужанню.

 

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2017uCoz