Інфекційні хвороби П`ятниця, 21.09.2018, 15:19
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

Затяжні та хронічні форми. Гострі форми інфекційного гепатиту можуть стати затяжними: при цьому тривалий період розпалу (жовтяничний період) перевищує 2 місяці. Це буває при тяжких і рецидивуючих формах хвороби. Проте часом хвороба з самого початку перебігає мляво, малопомітно, захворювання начебто стає первинно хронічним. Затяжному перебігу гепатиту значно сприяють порушення дієтичного режиму,  передчасне фізичне навантаження, алкоголізм та професійна інтоксикація, неправильне лікування і зловживання деякими лікувальними речовинами (аміназин тощо). При цьому можливий безперервний варіант, з поступовим, але дуже сповільненим зниженням жовтяниці та інших проявів хвороби, а також рецидивуючий з періодичними ремісіями і загостреннями, завдяки чому захворювання стає хвилеподібним.


Варіантами затяжної форми інфекційного гепатиту є холестатична, холангіолітична та набряково-асцитична форма хвороби.


Холестатична форма характеризується затяжним перебігом і ознаками внутрішньопечінкової обтурації жовчних шляхів (тривала жовтяниця, стійке свербіння шкіри, тривала ахолія). При цій формі РОЕ прискорена, збільшена кількість холестерину в крові, активність ферментів підвищена помірно, протеїнограма змінена незначно. В дуоденальному вмісті виявляється панкреатичний сік без домішків жовчі. Незважаючи на затяжний перебіг, холестатична форма закінчується видужанням.


Холангіолітична форма характеризується повільним розвитком, значною жовтяницею і білірубінемією, інтенсивним свербінням шкіри, значним збільшенням печінки, нерідко селезінки. Періодично виникає гарячковий стан з посиленням жовтяниці і змінами кольору сечі та калу. В дуоденальному вмісті періодично виявляються лейкоцити та слиз у порціях В та С. Ферментні показники змінені мало.


Набряково-асцитична форма характеризується набряками шкіри та асцитом в жовтяничному періоді хвороби.


При безперервному або хвилеподібному перебігу гепатиту захворювання може тривати довго, понад 6 місяців, і переходити в хронічну форму гепатиту. Хронічний гепатит може перебігати доброякісно, без помітного прогресування хвороби з безперервним перебігом, або з періодичними рецидивами, загостренням і ремісіями. Під час загострень симптоматологія хвороби і лабораторні зміни такі, як і при гострій стадії інфекційного гепатиту.


Хронічний гепатит сприяє розвиткові фіброзу, а згодом і цирозу печінки. Циротичні зміни після хвороби Боткіна сприяють розвиткові первинного раку печінки, кількість випадків за останні роки значно збільшилась. Цирози печінки, які виникають внаслідок підгострої дистрофії, перебігають у вигляді грубої вузлуватої форми. Можуть спостерігатись гепато-спленомегалічні форми цирозу з жовтяницею та гарячковими періодами. Можливий також вузлуватий цироз з незначним збільшенням печінки, кровотечами з варикозно розтягнутих вен стравоходу. При цирозах виникають і носові кровотечі, гемералопія, судинні «зірочки», почервоніння долонь у ділянці тенара («печінкові долоні»), глосит, виразні глобулінові зрушення в сироватці крові (клініка цирозів докладно описується в підручниках з внутрішніх хвороб).


Крім гострої і підгострої дистрофії печінки та цирозів, при хворобі Боткіна можуть спостерігатись ускладнення в жовчних шляхах: їх диокінезія, холангіти та холецистити. Останні з’являються внаслідок зменшення протікання жовчі по жовчних шляхах через послаблення жовчовидільної функції печінкових клітин Певне значення тут мають зміни складу жовчі, зокрема зменшення в ній вмісту жовчних кислот. Останні, як відомо, мають бактерицидну властивість, тому брак їх сприяє фіксації і розмноженню тих мікробів, які звичайно можуть знаходитись у стінках дванадцятипалої кишки і загальної жовчної протоки. При затяжних і хронічних формах інфекційного гепатиту, а також при цирозах особливо часто виникають холангіти.


Після перенесення хвороби Боткіна спостерігається так званий постгепатитний синдром: загальні астено-вегетативні або неврастенічні явища, диспепсичні розлади (нудота, зниження апетиту, нестійкі випорожнення), білірубінемія, яка періодично може збільшуватись, перевищуючи нормальні показники, гемолітична анемія (нерідко в прихованій формі), геморагічний діатез, тривале збільшення розмірів печінки. Можливі ендокринні дисфункції — щитовидної залози, наднирників, яєчників тощо. Всі ці зміни мають часто оборотний характер і здебільшого закінчуються видужанням хворого. Лише цирози, які можуть перетворитись у рак, являють собою небезпеку для хворого. Серйозним ускладненням, яке може виникати при цирозах печінки, є гепатолентикулярна дегенерація — хвороба Вільсона — Коновалова з екстрапірамідними ознаками (м’язова ригідність, гіперкінези) і розладами психіки. Це захворювання має нахил до прогресування, і прогноз його тяжкий. Крім цього, можна спостерігати залишкові явища функціонального порядку у вигляді диспепсичних розладів (нудота, зниження апетиту, проноси, які змінюються закрепами), підвищення вмісту білірубіну в крові, анемій, схильності до кровотечі, а також дисфункцій ендокринної системи — щитовидної залози, наднирників, яєчників та ін.


Діагностика. У типових випадках діагностика інфекційного гепатиту не створює труднощів. Але часто спостерігаються атипові, стерті, зокрема безжовтяничні, форми хвороби, розпізнавання яких складне. Крім того, інфекційний гепатит може імітувати хвороби іншої етіології, які також супроводяться жовтяницею.


Етіологічна лабораторна діагностика розроблена недостатньо. Тому для діагностики користуються біохімічними, серологічними, іноді гістологічними дослідженнями. При хворобі Боткіна значно підвищується активність альдолази, трансаміназ, сорбіт-дегідрогенази, орнітін-карбомоїл-трансферази, активність яких при жовтяницях іншої етіології або нормальна, або підвищена. Лише активність лужної фосфатази буває високою при так званих підпечінкових жовтяницях (внаслідок пухлин, калькульозного холециститу тощо). Є. Л. Назаретян запропонував для діагностики хвороби Боткіна шкірну діагностичну реакцію з нормальним людським гама-глобуліном: у хворих виникає при хворобі Боткіна через 10—30 хвилин гіперемія й інфільтрат діаметром 1,5 см. Але ця проба не є суто специфічною і може бути позитивною при алергічних станах іншої етіології.


Із серологічних методів доцільно згадати про:

1) реакцію зв’язування комплементу зі специфічним антигеном, адсорбованим з крові хворого на пермутиті (Я. К. Гімельфарб),

2) реакцію гетерогемаглютинації з півнячими еритроцитами (Д. Б. Голубєв),

3) реакцію дифузної преципітації (В. А. Ананьєв),

4) реакцію кільцепреципітації з сечею (Я. Б. Брильман та Г. П. Могилевська, Г. П. Волошинська). Діагностична вартість цих досліджень суперечлива.


Користуються також гістологічним дослідженням пунктатів печінки; вважають типовим при інфекційному гепатиті проліферацію ретикулоендотеліальної і сполучної тканини, альтеративно- дистрофічні некробіотичні зміни паренхіми і особливо внутрішньо-ядерні включення в печінкових клітинах.


При електронномікроскопічному дослідженні виявляються зміни біліарного полюса гепатоцитів:    збільшення перибіліарних тілець, багато поліморфних лізооом, сповнених пігментом, атрофія, недорозвиненість апарата Гольджі, а при безжовтяничних формах,  навпаки — гіпертрофія цього апарата (А. Ф. Блюгер). Допоміжне  значення мають: лапароскопія, реогепатографія, метод адсорбційної індикації за допомогою фарби «бенгальська роза», міченої  радіоактивним ізотопом (Г. Е. Лацинік) і деякі інші методи.    


Диференціальний діагноз. Різноманітність клінічних форм інфекційного гепатиту і відсутність надійного специфічного методу  діагностики значно ускладнюють іноді його розпізнання.    


Найбільші труднощі виникають при диференціації інфекційного і гепатиту з механічними, так званими підпечінковими жовтяницями внаслідок злоякісних пухлин печінки, сосочка Фатера або головки і підшлункової залози, а також конкрементів. Для злоякісних пухлин типові: тривалість захворювання, похилий вік та різноманітність скарг хворого, що виникають задовго до появи жовтяниці,  хоч часом трапляються випадки, коли саме жовтяниця змушує  звернутись за медичною допомогою. Хворі скаржаться на біль  у животі, блювання. Печінка бугриста, щільна, нерідко виявляється ознака Курвуазьє. Жовтяниця з’являється поступово, але весь  час прогресує, шкіра набирає зелено-жовтого або землисто-жовтого забарвлення. На відміну від інфекційного гепатиту, при якому після лікування кортикостероїдами жовтяниця значно зменшується, при механічній жовтяниці ці препарати не впливають на її і інтенсивність. Селезінка не збільшена, спостерігається стійка ахолія випорожнень. При механічній жовтяниці дуоденальне зондування здебільшого не дає змоги взяти жовч. Стеркобіліну в калі немає. В сечі при повній обтурації жовчних шляхів, при наявності жовчних пігментів і кислот негативна реакція на уробілін, іноді буває позитивною реакція на стеркобілін (І. Модьяр). При дослідженні крові виявляють анемію, прискорену РОЕ. При новоутвореннях підшлункової залози спостерігається значна діастазурія. Механічна жовтяниця звичайно не супроводиться помітним порушенням функцій печінки. Активність альдолази сироватки, як правило, не збільшується (хоч спостерігалися випадки злоякісних новоутворень з виразною активністю цього ферменту), трансаміназна активність збільшується, але набагато менше, ніж при інфекційному гепатиті. Показники тимолової проби — в межах норми. В сумнівних випадках доцільно дослідити пунктати печінки.


Для диференціальної діагностики інфекційного гепатиту та механічних жовтяниць можна використати також пробу з ефіром  і флокуляційну пробу Іргла. Перша з них полягає в тому, що при додаванні до 1 мл сироватки крові хворого 2 мл очищеного ефіру останній при механічних, жовтяницях забарвлюється в жовтий колір, при інфекційному гепатиті не забарвлюється. Проба Іргла — в сироватці крові хворих на механічну жовтяницю після додавання 


фенольного реактиву з’являється помутніння різної інтенсивності, іноді випадає осад. Токсичні гепатити, які виникають при отруєннях хлороформом, аміназином, чотирихлористим вуглецем, екстрактом папороті, атофаном, грибами (мухомори), диференціюються на підставі даних анамнезу і швидкого зникнення явищ хвороби після відповідного лікування і усунення з організму отрути.


Крім інфекційного вірусного гепатиту, бувають численні бактерійні гепатити (черевнотифозний, салмонельозний, туберкульозний, бруцельозний тощо). Діагностика їх виходить з вивчення основної симптоматології хвороби, яка спричиняється збудниками вищезгаданих захворювань, і відповідних бактеріологічних та серологічних досліджень.


Для гемолітичної жовтяниці типовими є анамнестичні дані, відсутність свербіння, нормальні показники глікогенної, білкової та інших функцій печінки. При цьому захворюванні не спостерігається затримки жовчних кислот та зниження холестерину в крові, збільшення вмісту білірубіну в крові буває незначним, шкіра набирає лимонно-жовтого відтінку. Кал не тільки не ахолічний, а, навпаки, гіперхолічний. У сечі багато уробіліну. Реакція на білірубін за ван ден Бергом непряма. Печінка при гемолітичній жовтяниці мало збільшена, але селезінка буває збільшена набагато частіше, ніж при інфекційному гепатиті. В крові визначається зниження осмотичної резистентності еритроцитів, зменшення їх діаметра і значний ретикулоцитоз.


Досить важко розпізнавати безжовтяничні форми хвороби. Тут допомагають вивчення анамнестичних даних, епідеміологічний анамнез, наявність типового продромального періоду, збільшення печінки, зміни показників функціонального стану печінки, осадові проби, визначення добового вмісту уробіліну в сечі й стеркобіліну в калі та їх співвідношення (в нормі це співвідношення дорівнює 1 : 10). Що стосується іктерогеморагічного лептоспірозу (хвороба Васильєва — Вейля), то тут мають значення, дані епідеміологічного анамнезу. При цьому захворюванні загальний стан хворих тяжкий, вони відчувають біль у литкових м’язах, температура висока, жовтяниця у них виникає раніше, з’являються характерний геморагічний висип та інші прояви геморагічного синдрому. Типовими для іктерогеморагічного лептоспірозу є зміни у нирках (альбумінурія, гематурія, анурія), а в крові — високий нейтрофільний лейкоцитоз, прискорення РОЕ.


Лікування. Передусім треба забезпечити своєчасну госпіталізацію хворого. Він повинен додержувати суворого постільного режиму незалежно від загального стану і тяжкості хвороби: будь-яке м’язове напруження спричиняє посилену витрату печінкового глікогену, посилений розпад білкових речовин і збільшення концентрації молочної кислоти, що перевантажує печінку, збільшує прилив крові до м’язів і відповідно зменшує гематизацію печінки. Постільний режим для хворих на легкі та середньо тяжкі форми інфекційного гепатиту повинен тривати не менш як місяць, а для хворих на тяжкі форми — довше.


При догляді за хворими, при маніпуляціях (взяття крові, внутрішньовенні та інші впорскування, дуоденальне зондування) і особливо з виділеннями хворого треба бути дуже обережним. Режим у стаціонарі для хворих на інфекційний гепатит такий же, як і при інших кишкових інфекціях. Шприци, голки необхідно кип’ятити протягом не менш як З0 хвилин.


Складаючи дієту, слід враховувати ослаблення функцій печінки. Для забезпечення нормально! функції печінки треба давати не тільки вуглеводи, а й білки, щоб уникнути гіпопротеїнемії. Радять призначати до 100 г білків на добу. Особливо корисний свіжий сир (до 200—400 г на добу): він містить ліпотропну речовину — метіонін, амінокислоту, яка активує утворення холіну; останній сприяє переходу жирних кислот з печінки в кров, звідки вони асимілюються іншими тканинами. Таким чином, метіонін запобігає жировій інфільтрації печінкових клітин. Можна також призначати кефір. Не слід забувати і про тваринні білки, яких треба давати до 60 г у вигляді парового або відвареного м’яса чи риби. Забороняється призначати м’ясні й рибні екстрактивні страви (супи, соуси), жарене м’ясо і рибу, прянощі, гірчицю, перець, хрін, оцет копчені та дуже солоні страви, консерви, а також какао та шоколад. Жирів у добовому раціоні повинно бути не більш як З0—40 г у вигляді вершків, некислої сметани або вершкового масла (ними не зажарювати їжу, а подавати їх до готових страв). Переважно призначають вуглеводну їжу: каші (манна, рисова, протерта гречана), макарони, картоплю, моркву, протерті овочеві супи, борщ із свіжих овочів. Корисно давати хворим цукристі речовини: цукор (до 100 г на добу), мед, компоти, киселі, фруктові та овочеві соки. У першому та другому періодах захворювання призначають дієту № 5а,а в третьому — дієту № 5. Необхідно слідкувати за тим, щоб хворий випивав достатню кількість рідини (1,5—2 л на добу). Доцільно призначати лужні мінеральні води: вживання їх прискорює жовчовиділення. Можна давати також чай та відвари шипшини.


У легких випадках захворювання можна обмежитись призначенням постільного режиму, дієти та вітамінів. Вітаміни потрібно використовувати не тільки як харчові інгредієнти, але й як засоби, що сприяють нормалізації порушеного обміну речовин, а також антитоксичної функції печінки.


Багато лікарів радять застосувати ті препарати, які діють ліпотропно: ліпокаїн, холін, вітамін В12. Ліпокаїн доцільно призначати по 0,1 г 2—3 рази на день разом з 200 г свіжого сиру. Цей препарат гальмує жирову інфільтрацію печінки. Ліпокаін — препарат підшлункової залози, він може бути замінений іншими препаратами того ж походження: панкреатином (до 0,8—1 г) або сирою підшлунковою залозою (до 200 г на день). Слід пам’ятати, що у деяких хворих після прийому цих препаратів іноді виникають проноси, свербіння шкіри, висипи і навіть посилення жовтяниці.


Досить ефективне лікування деякими вітамінами. Препарат вітаміна Е (еревіт) стимулює синтез нуклеопротеїдів, регулює процеси глікогенезу. Призначається по 50—100 мг на добу внутрішньом’язово. На курс лікування — до 500 мг.
Певний ліпотропний вплив має вітамін В12. Препарат вводять по 15—30 y раз на 2—3 дні внутрішньом’язово. В тяжких випадках, при загрозі виникнення гострої дистрофії печінки, вітамін можна вводити через день, збільшуючи дозу до 60-100 і навіть 200y .


Вітамін В6 (піридоксин), як і ліпокаїн, сприяє фосфорилюванню — перетворенню нейтральних жирів у жирні кислоти, а також бере участь у процесах переамінування. Призначають йога всередину по 0,01 г раз на день або підшкірно, або внутрішньом’язово в 5% розчині по 0,5—1 мл.


Оскільки при хворобі Боткіна порушується утворення протромбіну печінкою, то доцільно призначати вітамін К у вигляді вікасолу по 15—30 мг протягом 3—7 днів. Л. Г. Рисе радить одночасно при цьому перевіряти рівень протромбіну в крові.


У випадках захворювання з середньотяжким і тяжким перебігом слід застосовувати парентеральні введення глюкози — внутрішньовенні вливання 40% розчину в кількості 20—60 мл і більше з аскорбіновою кислотою та вітаміном В і протягом 2 -3 тижнів. Ще доцільніше призначати при цьому 5—10% розчин глюкози (до 2 л і більше) внутрішньовенно (крапельним способом), а також підшкірно або крапельними клізмами. О. Ф. Білібін не радить призначати глюкозу високої концентрації внутрішньовенно, бо у деяких хворих це спричиняє біль по ходу вени, нудоту, підвищення температури. Він рекомендує вводити глюкозу низької концентрації; при цьому вливають багато рідини, що дає дезинтоксикаційний ефект. В легких випадках лікування глюкозою зайве.


Питання про спосіб введення глюкози в кожному випадку вирішується індивідуально. Зважаючи на порушення водно-сольового обміну, спочатку перевіряємо його або за кількістю виділеної рідини після водного навантаження, або методом Мак-Клюра. При відсутності ознак порушення водного обміну у тяжких та середньо тяжких випадках захворювання призначають 1-1,5 л 5% розчину глюкози підшкірно. Якщо рідина затримується в організмі (особливо при набряклості), то глюкозу високої концентрації вводять тільки внутрішньовенно. Замість глюкози краще призначати фруктозу.


Досить сприятливо впливає на перебіг хвороби лікування киснем. П. Л. Борзих з успіхом призначав хворим кисень у кисневих палатках або вводив його в дванадцятипалу кишку по 250-300 мл 2 рази на тиждень протягом 3 тижнів. Лікування у кисневих палатках проводять 3 рази на тиждень по 1 годині. Концентрація кисню в підпалатковому просторі 40—50%. Про успішне лікування різних форм інфекційного гепатиту киснем сповіщають також М. І. Морозкін і О. Г. Федулова, Н. Б. Щупак.


При інфекційному гепатиті, особливо при наявності запальних змін у жовчних ходах, слід призначати препарати сухоцвіту (безсмертника) у вигляді фламіну по 0,5 г тричі на день, водний настій чистотілу (10 г на 200 мл води) по столовій ложці через кожні 2 години. Замість водного настою можна давати хворим екстракт цієї рослини, холензім — по 0,5 г тричі на день.


Важливу роль у комплексі лікувальних засобів відіграє лікування гормональними препаратами. Гормональні препарати призначають при всіх тяжких та затяжних формах гепатиту: кортизон чи гідрокортизон у добовій дозі 100—200 мг на 3—5 прийомів протягом 5 днів або преднізон (преднізолон) по 10 мг 4—5 раз на добу. В наступні дні добова лікувальна доза кортизону поступово знижується до 100—25 мг преднізолону до З0—5 мг. На курсове лікування кортизоном потрібно 700—1800 мг, іноді до 3 г, преднізолоном 200—600 мг. Лікувати треба до цілковитої нормалізації білірубіну.


В середньому лікування триває від 3 до 6 тижнів. Кортикостероїди призначаються також у випадках із затяжним перебігом гепатиту, коли лікування іншими засобами неефективне. В цих випадках преднізолон починають призначати в добовій дозі З0— 40 мг протягом 3 днів, при відсутності ефекту добові дози поступово збільшують на 10 мг до дня, коли вміст білірубіну буде знижуватись. При загрозі гострої дистрофії печінки преднізолон призначають до 120—180 мг на добу, а при появі передкоматозного стану —до 240 мг, з них 60 мг внутрішньовенно крапельним шляхом. При лікуванні кортикостероїдами слід досліджувати вміст цукру та калію в крові, додатково призначати хворим всередину препарати калію, у вигляді 5% калію хлориду, калію ацетату або призначати харчові продукти, багаті на калій (абрикоси, картопля). Передчасне припинення лікування кортикостероїдами може спричинити рецидиви хвороби. Кортизон та преднізолон можна заміняти іншими подібними препаратами (триамсинолом, дексаметазоном). Дехто вважає за доцільне призначати при затяжних формах анаболічні стероїди (неробол, метандростендіол).


Доцільно у випадках середньої тяжкості та тяжких випадках призначати переливання плазми крові по 120—300 мл кожні 3— 4 дні, особливо у випадках, коли виявлена гіпопротеїнемія, геморагічні явища. Замість нативної плазми можна застосовувати деякі замінники, найкраще нео-компенсан, гемодез. У випадках з тяжким перебігом, лікування плазмою може спричинити зростання вмісту аміаку в крові, тому лікування плазмою слід сполучати з призначенням глютамінової кислоти по 0,5 г тричі на добу або внутрішньовенно крапельним способом 1% розчин у 5% розчині глюкози по 5—10 г на день, аргініну 10—25 г у 50—100 мл 10% розчину глюкози внутрішньовенно. Введення цих амінокислот особливо доцільно для попередження печінкової коми. При виникненні стану гепатаргії переливання плазми та її замінників протипоказано. При цьому стані часом допомагає застосування перитонеального діалізу. Рекомендують також впорскування кокарбоксилази, вливання 0,3% розчину натрію гідрокарбонату.


При свербінні шкіри призначають хвойні ванни, обтирання тіла 1—2% розчином фенолу, всередину — броміди, димедрол, метилтестостерон по 0,005 а під язик 1—2 рази на день, внутрішньовенні вливання 0,5% розчину новокаїну по 5—10 мл.


При затяжних хронічних формах доцільно призначати ліпокаїн по 0,3 г тричі на день, дуоденальні зондування один раз на З— 7 днів, лідазу по 64 ОД підшкірно, АЦС-сироватку Богомольця, розведену в 10 раз по 0,5—1 мл підшкірно 3    5 ін’єкцій з 2-3 тижневими інтервалами. За останній час при хронічних формах, які загрожують переходом у цироз, радять призначати пірогенал по 2-5 у через день. Показано лікування гормонами, особливо при затяжному холангіолітичному гепатиті: лікування триває близько 3 тижнів. При цих же формах показані жовчогінні засоби, особливо оксафенамід (0,25 г 3—4 рази на день).


При затяжному і хронічному перебігу хвороби Боткіна, а також в періоді реконвалесценції при гострій формі показані фізіотерапевтичні процедури і діатермія, парафінові або озокеритові аплікації на печінкову ділянку.


При затримці рідини і розвитку асциту показані діуретики: гіпотіазид по 50—100 мг на добу, новурит, діакарб (обов’язково з глютаміновою кислотою та препаратами калію). При відсутності ефекту асцит усувають за допомогою пункції. При хронічних формах часом застосовують хірургічне лікування (оментопексія, часткова резекція печінки, десимпатизація печінкової артерії тощо).


Коли виникають ускладнення з боку жовчних шляхів або наявні інші супровідні захворювання, призначають антибіотики: пеніцилін, ампіцилін тощо.


Заслуговує на увагу тактика лікаря при лікуванні інфекційного гепатиту у вагітних. Раніше вважали, що в такому випадку, щоб запобігти виникненню гострої дистрофії печінки, потрібно негайно перервати вагітність (Є. М. Тарєєв, 1952). Проте численні спостереження показали, що в багатьох випадках вагітну порівняно легко переносять хворобу і народжують здорових дітей. При тяжкому перебігу хвороби питання слід вирішувати окремо в кожному випадку. Такі хворі потребують особливого догляду І енергійного лікування.


Виписувати хворих з лікарні можна лише при досягненні доброго загального стану, відсутності жовтяниці, жовчних пігментів у сечі, при нормалізації показників функціональних проб, вмісту білірубіну в крові, стеркобіліну в фекаліях та уробіліну в сечі. Бажано виписувати хворих після зменшення печінки до нормальних розмірів, чого не завжди скоро можна досягти. Термін ізоляції хворих на інфекційний гепатит повинен тривати не менше З тижнів від початку жовтяниці або місяць після початку захворювання. При виписці з лікарні хворому необхідно докладно розповісти про режим та дієту. Протягом 2—3 місяців йому не можна займатись тяжкою фізичною працею і вживати алкогольні напої.


Враховуючи можливість переходу захворювання в хронічну форму або виникнення рецидивів, за перехворілими треба встановити диспансерний нагляд протягом 6—12 місяців. Діти можуть відвідувати школу не раніш як через 10 днів після виписки з лікарні. Школярів слід звільнити від фізкультурних занять на 3— б місяців. В разі виникнення рецидивів хворих треба повторно госпіталізувати.


Усі виявлені хворі та підозрілі на захворювання особи негайно, повинні бути ізольовані в окремі палати чи бокси інфекційних спеціалізованих стаціонарів. Госпіталізації підлягають також хворі на хронічні форми у фазі загострення. Хворого можна залишати вдома у виняткових випадках і тільки з дозволу епідеміолога. За таким хворим слід встановити систематичний лікарський нагляд; необхідно забезпечити також відповідний режим та поточну дезинфекцію.


Всі особи, які були в контакті з хворими на інфекційний гепатит, підлягають медичному щоденному нагляду протягом 40 днів після ізоляції хворого. Нагляд здійснюється дільничними медичними працівниками або персоналом медичних пунктів підприємств, де працюють ці особи. При цьому слід уважно стежити, чи не з’являються ознаки продромального періоду захворювання: млявість, втрата апетиту, диспепсичні розлади, катаральні явища у верхніх дихальних шляхах, біль у печінковій ділянці, зміни кольору сечі, покривів, підвищення температури. При появі цих ознак хворому призначають постільний режим і лабораторно його обстежують. Якщо захворювання виникає в дитячій установі, то негайно встановлюють карантин: забороняється приймати дітей у відповідну групу, а також переводити їх з тієї групи в інші протягом 40 днів з дня ізоляції останнього захворілого. В медичних закладах слід стерилізувати всі медичні інструменти кип’ятінням не менше З0 хвилин у 20% содовому розчині.


Засобів активної імунізації проти інфекційного гепатиту немає.


З метою пасивної імунізації особам, які стикались з хворими, особливо дітям з організованих колективів, а також вагітним і хворим на різні захворювання, вводять одноразово гамма-глобулін: дітям до 3 років впорскують 0,5 мл, до 7 років — 1 мл, школярам — 2 мл, дорослим — 3 мл. Препарат запобігає захворюванню, якщо його вводити до зараження або не пізніше 7—10-го дня з моменту зараження, тобто коли збудник ще не був фіксований печінковими клітинами. Чим пізніше вводять гамма-глобулін, тим більша доза його потрібна. Для попередження сироваткового гепатиту гамма-глобулін не ефективний.


Велику роботу по боротьбі з інфекційним гепатитом проводять працівники кабінетів інфекційних хвороб при поліклініках: виявляють хворих, організовують і проводять активну диспансеризацію реконвалесцентів, що виписались з лікарень, і наступне їх лікування. Особливої уваги потребують недавно виписані реконвалесценти, яких треба обстежувати клінічно і лабораторно через місяць після  виписки з лікарні, а також хворі з явищами хронічного гепатиту поза періодом загострення, зі схильністю до цирозів.

 

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2018uCoz