Інфекційні хвороби Понеділок, 10.12.2018, 20:06
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

У 1945 р. в одному з районів Омської області сільський дільничний лікар Н. Ф. Борисова звернула увагу на випадки захворювань, які перебігали з гарячкою і геморагічним синдромом. Спеціальна експедиція Омського обласного відділу охорони здоров’я на чолі з професором Р. М. Ахрем-Ахремовичем та Г. І. Нецьким у 1946 р. розпочала систематичне вивчення характеру цієї хвороби, особливостей її поширення і клінічного перебігу. У 1947—1948 рр. експедиція АМН СРСР на чолі з М. П. Чумаковим довела вірусну етіологію захворювання. Клінічна характеристика омської геморагічної гарячки була докладно описана О. Ф. Білібіним і Р. М. Ахрем-Ахремовичем.

Захворювання на омську геморагічну гарячку спостерігаються в Омській і Новосибірській областях та Барабинському степу.

Етіологія. Збудник омської геморагічної гарячки — фільтрівний вірус Haemorrhagogenes sibiricus — відкритий М. П. Чумаковим, А. П. Бєляєвою, А. В. Гагаріною і Н. С. Славіною. На відміну від вірусу кримської гарячки цей вірус легко адаптується в пасажах до білих мишей; він патогенний також для мавп, морських свинок, кішок, нориць. Вірус омської геморагічної гарячки відзначається високою нейротропністю, при інокуляції в мозок мавпам та мишам спричиняє в них менінгоенцефаліт. Добре розмножується В мозку мишей, а також на курячих ембріонах. Він серологічно відмінний від подібних вірусів. Проте за антигенною будовою цей вірус майже тотожний вірусу кліщового енцефаліту.     

Епідеміологія. Люди заражаються внаслідок укусів іксодових кліщів Dermacentor pictus. Захворювання найчастіше спостерігаються наприкінці весни, влітку, зрідка на початку осені, звичайно серед осіб, що працюють у степу.

Кліщ може передавати збудника своїм нащадкам трансоваріальним шляхом, і тому він е не тільки перенощиком, але й зберігачем вірусу. З-поміж теплокровних тварин носієм вірусу бувають гризуни, найчастіше нориця вузькочерепна. Ховрашки, хом’яки, їжаки, телята, ягнята, птахи можуть бути лише тимчасовими носіями вірусу.

Личинки і німфи кліща паразитують на гризунах та птахах,  дорослі нападають на худобу і людину. Передача інфекції може  здійснюватись не тільки згаданим вище кліщем, а й іншим  Dermacentor marginatus. Відомі, крім цього, випадки лабораторні них заражень аерогенним шляхом, не виключена можливість  і аліментарного зараження на омську геморагічну гарячку.

Перенесене захворювання залишає стійкий імунітет, повторні  захворювання не спостерігаються.

Патогенез і патологічна анатомія. Вони такі ж, як і при кримській геморагічній гарячці. Вже через 2—7 днів після зараження  вірус з’являється в крові; вірусемія триває протягом усього  гарячкового періоду захворювання і навіть 2-3 дні після нормалізації температури (М. П. Чумаков). Вірус уражує ендотелій судин, особливо капілярів, вегетативну і центральну нервову системи. Тому що судинна стінка порушується, вірус може проникати в різні органи і тканини. В нервовій системі спостерігаються набряки, руйнування окремих нервових клітин, навколо і судин мозку утворюються муфти з лімфоїдних елементів. У печінці, нирках, легенях виникають альтеративні і дегенеративні зміни, в селезінці, кістковому мозку і лімфатичних вузлах, крім  того,— гіперплазія лімфобластичних і ретикулярних елементів  (І. С. Новицький).

Клініка. Омська геморагічна гарячка характеризується нетривалим (2—5 днів) інкубаційним періодом. Захворювання здебільшого починається гостро, з ознобом. Температура швидко підвищується до 39—40°С. З’являється інтенсивний головний біль,  ломота в усьому тілі. Обличчя та склери червоніють, зів набирає І полум’яно-червоного забарвлення, може спостерігатись енантема,  іноді — гінгівіт. На 3—4-й день захворювання виникає геморагічний  синдром, на шкірі з’являється петехіальний висип, в окремих місцях — множинні підшкірні крововиливи. Одночасно з висипом І виникають кровотечі з ясен, носа, шлунково-кишкові, легеневі і  маткові кровотечі. Але і висип, і кровотечі при омській геморагічній гарячці не такі рясні, як при кримській. Кровотечі не бувають І небезпечними для життя хворого. Іноді одночасно з геморагічними  явищами виникає генералізоване збільшення периферичних лімфатичних вузлів. Пульс сповільнений, зрідка дикротичний, тони серця дещо ослаблені, артеріальний тиск помітно (максимальний 80—90 мм рт. ст., мінімальний — З0—50 мм рт. ст.). У легенях вже на першому тижні захворювання нерідко спостерігаються бронхіти, а також пневмонії. Пневмонії характеризуються незначними проявами і фізикальними ознаками: кашлю і мокротиння немає, перкуторні і аускультативні дані невиразні, лейкоцитоз не спостерігається. Зміни у нирках не характерні.

З боку нервової системи типові головний біль і біль в кінцівках. Картина крові: помірна анемія, лейкопенія з помірним нейтрофільозом, тромбопенія.

Гарячковий період при омській геморагічній гарячці триває в середньому 7—12 днів, після чого температура знижується до норми, стан хворого поліпшується, з’являється апетит, зникають геморагічні явища, зміни у легенях, нервовій системі. Період одужання часом затягується; працездатність відновлюється, але іноді досить повільно. Нерідко через 5—20 днів після нормалізації температури настає друга гарячкова хвиля, яка може тривати 3—7 днів; вона супроводжується загальнотоксичними явищами, які, проте, перебігають легше, ніж перший раз.

Летальність при омській геморагічній гарячці не перевищує 1% (Р. А. Ахрем-Ахремович, О. Ф. Білібія).

Діагностика. Для діагностики омської геморагічної гарячки користуються реакцією зв’язування комплементу, яка стає позитивною з кінця першого тижня захворювання. Для ретроспективної діагностики можна користуватися також визначенням титру віруснейтралізуючих антитіл, які з’являються в сироватці крові хворих на З0—40-й день від початку захворювання і зберігаються до 3 років. Щоб виділити вірус з крові хворого, останню вводять інтрацеребрально білим мишам. При цьому у тварин виникають явища менінгоенцефаліту з судорогами і паралічами кінцівок.

Лікування ґрунтується на тих же принципах, що й при кримській геморагічній гарячці. Сироватку крові, взятої від реконвалесцентів на 40—50-й день після захворювання, впорскують тяжкохворим внутрішньом’язово по 20 мл 3 дні підряд. Інші засоби симптоматичної терапії такі ж, як і при кримській гарячці.

Для профілактики вживають в основному ті ж заходи, що й при кримській геморагічній гарячці. Застосовують також активну імунізацію вакциною — 5% формоловою емульсією мозкової речовини заражених білих мишей. Цю вакцину впорскують дворазово підшкірно: перший раз — 3 мл, через 10 днів — 5 мл (М. П. Чумаков). Вакцина відзначається досить високим імуногенним ефектом (М. П. Чумаков, М. В. Лось та ін.).

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2018uCoz