Інфекційні хвороби Субота, 16.12.2017, 02:37
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Статистика

Реклама

За останні роки медицина набагато збільшила арсенал засобів, основним призначенням яких є знищення збудників хвороб та їх токсинів. Мова йде про різноманітні засоби так званого специфічного лікування: хіміотерапевтичні препарати, антибіотики, фітонциди, лікувальні сироватки та вакцини, фаги тощо. Але, прагнучи досягти швидкого звільнення організму людини від збудників захворювання, не треба забувати, що інфекційна хвороба — це складний процес взаємодії між мікро- та макроорганізмом, причому вирішальну роль у цьому процесі відіграє саме макроорганізм з особливостями його імунобіологічної реактивності.


Вчення І. П. Павлова про умовні рефлекси та їх значення у життєдіяльності організму, про процеси збудження та гальмування в центральній нервовій системі, про велике позитивне значення процесів охоронного гальмування, а також роль другої сигнальної системи допомагає глибше розуміти і розцінювати всі фізіологічні та патофізіологічні процеси в організмі. Це зобов’язує до вивчення всього організму, створення в усіх необхідних випадках умов для охоронного гальмування, забезпечення сприятливого впливу на психічні та соматичні процеси, усунення зайвих подразнюючих факторів (шум, неуважне ставлення до хворого, ігнорування його потребами, недоцільні розмови персоналу в присутності хворого.


Треба мати також на увазі, що в процесі розвитку інфекційного захворювання виникає стан інфекційної алергії — зміненої чутливості організму по відношенню до мікроорганізму — збудника, його токсинів та продуктів метаболізму, що потребує проведення десенсибілізуючої терапії.


Загальний характер інфекційного процесу зумовлюється інтоксикацією внаслідок дії специфічних токсинів, а також продуктів мікробного та тканинного метаболізму. При інфекційній хворобі виникають порушення фізіологічних функцій різних органів та систем, причому ці порушення неоднакові на різних етапах захворювання, що вимагає відповідної етапності в лікуванні хворих.


Треба пам’ятати, що в кожного хворого при наявності ознак, типових для даної інфекції, звичайно, бувають зміни, які виникають в залежності від індивідуальних особливостей його організму. Тому лікування хворих не можна завжди втиснути в рамки встановлених схем.


Проводячи етіотропну терапію, треба не забувати, що при інфекційній хворобі виникають порушення фізіологічних функцій як усього організму, так і різних органів, а також і певні анатомічні зміни. Тому метою лікування є також досягнення найскорішої тканинної репарації і стійкої нормалізації всіх порушених функцій, у тому числі й зміненої реактивності організму. Лікувальні заходи, які забезпечують вплив на механізми, що спричиняють розвиток патологічного процесу і порушення функцій організму та здійснюють захисні пристосувальні й відновні реакції організму, складають основу патогенетичної терапії.


Патогенетична терапія може включати в себе як елементи специфічної терапії (наприклад, вакцинотерапія), так і в більшій мірі неспецифічної. Сюди належать неспецифічні заходи боротьби з інтоксикацією (гемотрансфузії, переливання плазми, вливання гіпертонічних та ізотонічних розчинів глюкози, натрію хлориду), вітамінотерапія, щодо підвищення реактивності організму (гемо-трансфузії, тканинна терапія, застосування стероїдів — преднізолону, кортизону і т. д.), а також нормалізації порушеного обміну речовин (призначення ферментів, боротьба з алкалозом) протизапальні заходи, раціонально побудовані дієта та гігієнічний режим.


При кожній інфекційній хворобі є певні прояви її — симптоми: явища розладів дихання, серцево-судинної недостатності, втрата сну, збудження, головні та м’язові болі тощо. Все це вимагає симптоматичної терапії.


Слід зазначити, що часто важко прокласти  чітку межу між тими заходами, які складають основу етіотропної терапії, та тими, що входять у комплекс засобів патогенетичної і навіть симптоматичної терапії. Так, вакцинотерапія, яку відносять до засобів патогенетичної терапії, є до певної міри й етіотропним заходом, бо вона стимулює вироблення специфічних антитіл, що впливають безпосередньо на збудника хвороби. І сучасна раціональна симптоматична терапія також побудована на патогенетичній основі. Справді, лише тоді можна усунути явища колапсу, який виникає при багатьох інфекційних хворобах, коли відома причина його виникнення — ураження судинорухового центру, парез черевних нервів та ін.


Для забезпечення комплексного, етапно-послідовного лікування з врахуванням індивідуальних особливостей реактивності організму хворого, що все разом складає основу сучасної раціональної терапії інфекційних хвороб, слід скласти раціонально побудований план лікування. Останній не повинен бути сталим, його треба коригувати залежно від клінічної форми, фази, особливостей перебігу хвороби, виникнення ускладнень або рецидивів.


Необхідно вірно оцінити ефективність вжитих лікувальних заходів, а також врахувати можливість виникнення побічних проявів або індивідуальну непереносність тих чи інших ліків. Одночасно слід призначати різні ліки і в таких комбінаціях та співвідношеннях, щоб дія їх взаємно посилювалась, а не навпаки.

 

Вхід на сайт

Реклама

Пошук

Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.infection.ucoz.org обов'язково.

Збережи для інших

103
Швидка медична допомога

Микробиология
Микробиология

Copyright MyCorp © 2017uCoz